Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти з міста Націєвського — чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого — Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б'є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля дістав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро надходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не збігається одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.
Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь піднестися над іншими
Потому что добро определенно сильнее, и это учит тому что если ты делаешь добрые поступки то и другие люди будут отвечать тебе добром))) я просто оптимист...
Не стоит ты не знаешь что у него на уме. Он может быть кем угодно.
я думаю да они скупили свои ошибки поняли что они поступали неправильно и изменились душевно и психологические Лена и Николай Николаевич очень добрые и светлые люди сделали много хорошего И это им воздалось.
Каждое утро мама готовила завтрак для Алёши , вкусные печенье с козьем молоком. Она оставляла завтрак на столе а сама уходила работать.
Как только Алёша просыпался он сразу же смотрел на утят возле сада , вдруг от туда вылетала большая
стрекоза и начинала кружиться над ними.
Она так страшно стрекотала, что перепуганные утята убегали и прятались
в траве. Они боялись, что стрекоза их всех перекусает.
А Алёша как храбрый мальчик отогнал стрекозу. После этого утята уже целый день не ели. Они боялись, что
стрекоза прилетит опять. Вечером мама убирала тарелку и говорила: "Должно
быть, наши утята заболели, что-то они ничего не едят". Она и не знала, что
утята каждый вечер голодные ложились спать.
Однажды к утятам пришел в гости их сосед, маленький утенок Гоша. Когда
утята рассказали ему про стрекозу, он стал смеяться.
- Ну и храбрецы! - сказал он. - Я один прогоню эту стрекозу. Вот вы
увидите завтра.
- Ты хвастаешь, - сказали утята, - завтра ты первый испугаешься и
побежишь.
На другое утро мама, как всегда, оставила завтрак для Алёши и поставила на землю тарелку с рубленными яйцами для утят.
- Ну, смотрите, - сказал смелый Алеша, - сейчас я буду драться с вашей
стрекозой.
Только он сказал это, как вдруг зажужжала стрекоза. Прямо сверху она
полетела.
Утята хотели убежать, но Гоша не испугался. Не успела стрекоза сесть
на тарелку, как Гоша схватил ее клювом за крыло. Насилу она вырвалась и с
поломанным крылом улетела.
С тех пор она никогда не прилетала в сад, и утята каждый день наедались
досыта. Они не только ели сами, но и угощали храброго Гошу за то, что он
спас их от стрекозы. А Алёша радовался .