Григір ТютюнникЛАСОЧКАоповіданняЯк сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзо-лочений сонячним промінням, туркотіли при-путні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря...Арсен знав, що то вепри з виводками вепре-нят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища...А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима.Потім перевело погляд у задок човна і облизну-лося: на дні, засланім травою, лежала риба.— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну.Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.— Бойове! — сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло?Лисеня тоненько писнуло.— Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка...Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу.А коли озирнувся, лисеняти вже не було.<span>Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув йому рибину — одну, бо лисеня більше не просило.</span>Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: «Встань!» або «Ляж!», то треба вставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й ждала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.Сидить і спить.А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик — є окунь!— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.Так вони й рибалили вдвох.Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі.Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува. Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостом по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.— Те-те-те...— весело сказав Арсен.— Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?І кинув на кручу рибину.Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками...<span>З того часу вони рибалили втрьох.</span>
Русская народная сказка "Хаврошечка" повествует о бедной сиротке, которую донимали тетка и ее дочери.Главные герои сказки "Хаврошечка":Хаврошечка, молодая девушка-красавица, работящая, которая потеряла сперва отца, а потом и мать.Тетка Хаврошечки, злая и завистливая.Муж тетки, появляется только в эпизоде убийства коровы.Одноглазка, Двухглазка, Трехглазка - дочери тетки, которые следили, как Хаврошечка успевает все сделать.Коровушка-Буренушка, - волшебное существо, в ухо которой могла залезать Хаврошечка, и которая потом превратилась в яблоню.Барин, красивый молодой человек, женившийся на Хаврошечке. Волшебная сказка.
Вечер був тихим і теплим. Зорі були яскраві, а місяця зовсім не було видно. У такі ось миті зовсім не разраховуєшь на якісь несподіванки. Тим паче на неприємні. Думаєш про все одразу і в одночас ні прощо. Зовсім не хотілось навіть подумки повертатись до цих шкільних неприємностей. У школі цього останнього перед канікулами морок тиждня оголосил ярморок. Нічого кращого от детективного розслідування вони придумати не змогли. А, власне, ідея-то гарна. Відчути себе слідчим, позмагатися з реальними людьми. Можливо, вдасться зарекомендувати себе в новому колективі. Не те щоб дуже хотілося, але... Непогано було б розставити крапки над і на прикінці навчального року. Якраз чудова нагода поміркувати.
Вбито трьох, директор щник, десятикласники щось задумали. До речі загиблі моглиб поводитись якось тихіше, а не влаштовувати цирк у Їдальни. Так, не відволікаємось. Навіщо вбивати пана N. Більшість делетантів підозрюють А. Я теж на ньго думав спочатку. Наіграна сцена сварки на мойданчику, його зникнення... Але не збігається щось. Що? За сценарною характеристикою він не палка людина, до того ж розумна та раціональна. Що ще? Не надто ємоційна. Так. У спланованому вбистві сенсу немає. Мативу теж. Отже за цими та іншими показниками А скоїв ненавмисне вбивство у стані афетку. Щось не так. Все ж таки не так. Хіба, враховуючи його сценарну характеристику він би втік. Не схоже. Мислемо від зворотнього. А - не вбивця. Що ж сталось тоді. Пригадуємо всі обставини. Сварка була -це факт. І зустріч один на один у кабінеті теж. А останній бачив пана N живим. Можливо він дійсно поранив йонго. Алеж удар повинен був пом"якшити замисник, у який було воткнуто ножа. Якщо той удар і був причиною смерті N, то А обладає не аби якою фізичною силою. Це не так. Висновок: А дійсно поранив N у груди і зник (як і чому - покищо не важливо), але Т все ще був живим. То чому ж він не відгукнувся, коли ми стукали в двер? Чи він відгукнувся? Двері було замкнено з середени. Він хотів відчинити нам.... але ми вибили двері, натиснувши таким чином на рукять ножа. Ні. я кілька разів оглядав кабінет - на дверях жодних слідов. Мала б зостатися вм"ятина. Може це недочот постанови? Декарації підвли. Все ж шкільні масштаби... Хоча. Вбитий пан N вже вийшовши із образу пообідав в їдальні у всі на увазі, але, коли я з Сашою був на кухні, куди, до речи тим чи іньшим чином, відправляли усіх детективів, то бачив неприбрану тарілку з обідом, де була нетронута морква, яку пан N не їсть. На цей факт нашу увагу навмисно акцентуваоли і не раз. Тобдо пан N жив! Але як же усе іньше. Забагато думок на согодні. Завтра буде новий день. Я доведу цю справу до кінця. А зараз... зараз треба побути наодинці з зорями. Ох уж мені ці зорі...
N- ім'я вигадати)