Я хочу описати свого дядька, татова брата. Його звуть Петро Іванович, йому сорок сім років. Дядька Петро працює тренером, а в минулому він був чемпіоном України з вільної та греко-римської боротьби. Коли бачиш дядьку Петра, перше, на що звертаєш увагу - це контраст між його кремезною фігурою борця і завжди усміхненим обличчям. Дядько у мене дуже добрий і веселий. І дуже високий - майже два метри. Така собі гора м'язів більше ста кілограмів вагою... з веселою усмішкою на обличчі. На відміну від більшості спортсменів, що стригуться коротко і голяться, дядька Петро носить охайно підстрижені вуса та бороду і довге волосся, яке збирає у хвіст. Як на мене, це робить його схожим на байкера, але без татуювань - їх дядько не любить. Волосся у дядька Петра чорне, як і вуса з бородою, без єдиної сивої волосини. Це дивно: мій батько, його рідний брат, на два роки молодший, а вже почав сивіти. Очі у дядька Петра карі, великі, обличчя кругле, ніс звичайний - ні довгий, ні короткий. Дядько подобається людям, легко знаходить з ними спільну мову. Він дуже дружелюбний та веселий, знає безліч смішних історій. Ось такий у мене дядько.
Чарівна зима вже розкидала свою білу шубку по голим деревам.
1 Учора я прочитав книгу. 2 Мій тато прийшов пізно вночі з роботи. 3 Ми весело провели час разом з друзями. 4 Тарас приголомшив всіх своєю промовою. 5 Я побачив крокодила в зоопарку. 6 Я написав вчора чудовий твір. -це минулий час. 1 Я виконуючи домашнє завдання. 2 Орел гордо летить. 3 Я читаю цікаву книгу.4 Сьогодні світить ясно сонечко. 5 Моя стався готує вечерю. 6 Собака лає надворі. Це теперішній час
Все:-)
В одному лісі, на одній галявині жило маленьке оленя. Без батьків. Добре йому жилося поки не настала зима. Кожної ночі оленя боялося вовкі, які хотіли з'їсти його. Воно блукало по лісові та натрапило на людей. Люди були добрі, забрали його. Віддали у зоопарк. Оленятка годували,поїли та дали теплий приют. Назвали його Бембі.
От і казочці кінець, а хто слухав молодець!