1. Умерла его жена.
2. Соседка ухаживает за дочкой.
3. Дочь(Ассоль) встречает волшебника.
4. Как Лонгрен(отец) дал погибнуть мужчине.
5. Неуважение к их семье.
6. Предсказание волшебника сбылось.
Лицарі минулого… Вони бентежать душі жіночої половини суспільства уже протягом кількох століть. Чи, може, то живе в наших душах туга за незнаною минувшиною, чи не вистачає сили і мужності в наших сучасниках. Юнакам же в обрисах попередніх епох увижаються лицарські турніри і славні звитяги.
А славнозвісні кодекси честі! Чи й справді дотримувались їх воїни минулого, чи це тільки вигадка? Навіть якщо вигадка, то така, яку варто наслідувати. Недаремно ж епоху Відродження називають епохою титанів. Одним із них був бідний ґідальго Міґель Сервантес, який увіковічив себе багатством душі свого героя — лицаря сумного образу — Дон Кіхота.
Ми майже нічого не знаємо про Дон Кіхота, крім того, що його майно складається з успадкованого давнього щита, списа, худої коняки та мисливського собаки. Як дворянин він має змогу бувати на полюванні. Ми дізнаємося, що героєві близько п’ятдесяти років, але не знаємо, звідки він родом, хто його батьки, чим займався досі. Але на наших очах герой перевтілюється у безрозсудного лицаря.
Начитавшись лицарських романів, Алонсо Кіхано уявив себе одним із них, назвавшись Дон Кіхотом. Але йому до вподоби не лише лицарські пригоди, а висока мета боротьби зі злом. І тоді він намагається підкорити своїй вигадці повсякденність. Світ реальний витісняється світом фантастичним. Уйого уяві кобила стає бойовим конем, а сам він — бідний дворянин — мандрівним лицарем, захисником знедолених.
Перша пригода Дон Кіхота виглядає дуже комічною, коли він веде бій з вітряками, вбачаючи в них велетнів. Іноді цей дорослий чоловік здається дитиною в своєму розумінні дійсності. Він вірить у людську порядність там, де її немає. В епізоді з побитим хлопчиком-пастушком Дон Кіхот, як і хлопчик, виглядає трагічним. Хлопчик — від побоїв багатія, який не платить йому грошей за роботу, Дон Кіхот — від своєї сліпої віри в людину.
Смішним виявляється і героїзм лицаря, адже господар постоялого двору не потребує покарання своїх образників, він вимагає від Дон Кіхота грошей за ночівлю.
Під час протиставлення автором Дон Кіхота дону Дієго виявляються високі пориви одного і дрібне благополуччя іншого.
І хоча поєдинок із левом теж виглядає комічно, герой постає перед нами людиною дуже сміливою, проте він живе у фантастичному вигаданому світі.
Кульмінаційним моментом зіткнення його з дійсністю стає перебування у герцогському замку. Вельможі зрозуміли безумство Дон Кіхота, як розуміли його всі, крім хіба що Санчо Панси та розбійника Роне Гинарі, які не завдавали йому ні морального, ні фізичного болю. А освічені і витончені вельможі знущаються з лицаря. У словесних поєдинках і лицар, і зброєносець виходять переможцями, але підлість панівного класу таки перемогла. Герцог і герцогиня виставили гостей блазнями, а згодом завдали і фізичного болю, нацькувавши роз’ярених кішок, і побили.
Але розчарування лицаря з’явилося значно пізніше, навіть не тоді, коли він зрозумів, що не може звільнитися від чар своєї Дульсінеї, а тоді, коли зрозумів, що люди не боряться зі злом (це видно і в епізодах із вигнанням народу морисків) і не намагаються його викорінити.
Дон Кіхот помирає, але його благородні пориви залишаються жити в віках. А ще залишається з нами його добра мудрість:
«Свобода, Санчо, є однією з найдорожчих щедрот, які небо виливає на людей; з нею не можуть рівнятися ніякі скарби… Заради свободи, так само, як і заради честі, можна і треба ризикувати життям, і, навпаки, неволя є найбільшим з нещасть, які тільки можуть трапитися з людиною».
Марфуша сводная сестра Настеньки и родная дочь мачихи
Она полненькая и любит хорошенько выспоться
ещё она любит сладости она ленивая и не уклюжая , но мачеха не смотря но это хочет постараться выдать её замуж , но у неё не выходит по скольку она ни чего не умеет делать
Чего нелья оправдать в поступках Швабрина?
"Каждый выбирает для себя.. " Согласитесь, мы часто зажаты в тиски выбора и бесконечных метаний-сомнений: правильно-неправильно? Человек ищет, анализирует, бичует себя, исправляет... то есть совершенствуется. Жизнь подбрасывает для проверки нашей духовности различные ситуации, и мы или с честью, незапятнанные, выходим из них, или деградируем, морально губим себя, не выдержав экзамен.
Соприкасаясь со Швабриным, думаешь: неужели в одном человеке может ужиться столько пороков? понимает ли он, что живёт неправильно? терзает ли его совесть от содеянного или он спит спокойно?
Чего я не могу принять, а, значит, оправдать в его поступках? Лицемерия! Жить, меняя маски, унизительно для офицера. Лицемерил в дружбе, в любви, в службе. Что движет лицемером? Только эгоистичные помыслы, удобные для себя. Увидел в лице Гринёва соперника, опорочил и его, и Машу. Разве это любовь, если я не хочу, чтобы любимый человек был счастлив с тем, кого любит? ! Швабрин, негодуя, не желая простить отказ девушки, мстит и ей, и Гринёву.
Не могу оправдать предательства в дружбе, в любви, в службе. Бесчестья. Предать семью коменданта, крепость, товарищей по службе, родину, выдать Машу, насильно держать её у себя, унижая и шантажируя, оклеветать Гринёва как предателя и жить с таким грузом, отвечая за крепость Пугачёва, - чудовищно!
Не могу смириться с преступлением, совершённым им, безнравственным и бесчеловечным. Можно ли русскому офицеру присягать несколько раз? А как же честь, которая многое значила в пушкинские времена, и не только? ! Струсил Швабрин, трясся за свою шкуру, но при этом жертвовал не собой, а другими. В такой же ситуации оказались Маша, Гринёв, но они сделали свой выбор один раз и навсегда и остались верны долгу, любви, родине, друг другу. Они знали, что могут быть убиты, повешены, но совесть.. . Нужно жить как должно, чтобы перед самим собой не было противно, мерзко, гадко. Швабрин выбрал другой путь. Я понимаю: у каждого есть право выбора, и я ещё могу понять того, кто несёт за этот выбор ответственность. Но когда от твоих злодеяний страдают другие, и ты сознательно вредишь им, клевещешь на них, можно ли оправдать такие помыслы и поступки? ! Нет! Как не могу принять и трусости.
Можно ли любить, причиняя боль любимому? Держа в неволе? Принуждая любить? Неужели такую любовь, безумную и гнусную, можно оправдать? ! Сомневаюсь.
<span> Пушкин поднял сложнейшие и вечные вопросы нравственности-безнравственности. Мечтой поэта была справедливость, и она восторжествовала в "Капитанской дочке". Швабрин понёс суровое наказание, Гринёв и Маша, которая боролась за свою любовь и любимого, веря в него и не боясь императрицы, наконец-то смогли зажить счастливой жизнью, которую выстрадали, в которой многое испытали, но не потеряли самое главное - честь.</span>
