Эту пословицу используют,
чтобы оправдать чей-либо проступок.
Любой проступок должен быть наказан.
Непослушная девочка Динка живет с мамой и двумя сестрами на Волге. Приближается революция. Ее отец - революционер, и вся семья живет в постоянной тревоге за него. Динка знакомится с мальчиком Ленькой при необычных обстоятельствах: девочка тонет в Волге, а он её спасает. Постепенно Лёня становится таким близким другом Динки и членом её семьи, названым старшим братом.
По моему, поэзия и проза на фронте поднимала боевой дух солдат, укрепляла их веру в победу, помогала бороться с холодом, голодом, дарила веру в скорую победу и возвращение домой к своим жёнам и детям. Например, стихотворение К.Симонова "Жди меня" - одно из самых любимых фронтовых стихотворений. В тылу поэзия и проза так же помогала людям переносить неимоверные физические тяготы непосильного труда, так же укрепляла веру в то, что своим трудом они приближают долгожданную победу наравне с военными .
Перший розділ – „Просвітництво як літературна епоха: проблеми сучасної інтерпретації” – присвячено висвітленню кардинальних питань сучасного трактування європейського Просвіт-ництва, від розгляду яких залежить бачення сутності поставленої в дисертації проблеми. В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Просвітництво за своєї видимої історичної віддаленості все ще перебуває в центрі численних дискусій, що точаться довкола таких визначальних в історії людської цивілізації понять, як “антропологізм”, “гуманізм”, “суспільний та технічний прогрес”, “євроцентризм”, а в літературі ще й таких явищ, як модернізм та постмодернізм. Сьогоднішній процес “деконструкції” (за Ж. Деррідою) основних концептів європейського Просвітництва привів до того, що образ цієї епохи у сучасному теоретичному дискурсі розщепився на негативістський та позитивістський. Вже з кінця ХІХ ст. полеміка про “раціональне” вплітається в контекст роздумів про долю новочасних цінностей людської культури взагалі і набуває значення онтологічної проблеми як сублімації не-гативних “раціоцентричних” підходів для перегляду універсальних цінностей та основних концептів епохи Просвітництва. Закономірно, що це поширюється й на художній дискурс ХVІІІ ст., який історично виявився не просто близький до дискурсу філософського, а нерідко міцно й органічно переплітався з ним, створюючи особливий ідеологічний та культурний канон Просвітництва, який, власне, і дозволяє говорити про цілісність цієї епохи як історико-художнього явища.