<span>Итак, она пришла, долгожданная зима! Хорошо пробежаться по морозцу в первое зимнее утро! Улицы, вчера еще по-осеннему унылые, сплошь покрыты белым снегом, и солнце переливается в нем слепяшим блеском. Причудливый узор мороза лег на витрины магазинов и наглухо закрытые окна домов, иней покрыл ветви тополей. Глянешь ли вдоль улицы, вытянувшейся ровной лентой, вблизи ли вокруг себя посмотришь, везде все то же: снег, снег, снег. Изредка подымающийся ветерок пощипывает лицо и уши, зато как красиво все вокруг! Какие нежные, мягкие снежинки плавно кружатся в воздухе. Как ни колюч морозец, он тоже приятен. Не за то ли все мы любим зиму, что она так же, как весна, наполняет грудь волнующим чувством. Все живо, все ярко в преобразившейся природе, все полно бодрящей свежести. Так легко дышится и так хорошо на душе, что невольно улыбаешься и хочется сказать дружески этому чудному зимнему утру: «Здравствуй, зима!»</span>
«Превосходная должность – быть на земле человеком» –
утверждение, которое лежит в основе всего творчества М. Горького.
2.
Простота языка. Ранние романтические произведения Горького. Их
отличительной способностью является то, что в них герой Горького – борец. Вера
в человека, способного на самопожертвование составляет одно из свойств
гуманизма писателя (на примере «Макара Чудры»).
2.1.
Природа. Ее роль. Как благодаря действию природы герои
реализуют себя.
В действительности: с моря дул влажный холодный ветер, разнося по степи
задумчивую мелодию песка, набегавшей на берег волны и шелеста прибрежных
кустов. Изредка, его порывы приносили с собой сморщенные желтые листья и
бросали их в костер раздувая пламя.
«Окружавшая нас тьма осенней ночи
вздрагивала и, пугливо отодвигаясь, открывала на миг, слева – безграничную
степь, справа – бесконечное море, и прямо против меня – фигуру Макара Чудры,
старого цыгана…»
В рассказанном:
«Вот из темноты…»
«Ночь светлая, месяц серебром всю степь залил, и далеко все видно».
«Усиливался дождь, и моря распевало мрачный и торжественный гимн гордой паре
красавцев цыган…»
<span>«… по степи в темноте ночи…»</span>
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі
(на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова)
Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.
У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.
Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення.
Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям.
Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.
Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.
Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.
Герда жила в бедной семье её воспитывала тётя она была доброй и трудолюбивой она спасла кая когда она заплакала
