1, бытовым
2 нет
3 тому что мачеха злая но надо за себя и постоять
<span>Гори всегда, гори везде, гори на суши, и в воде
Или:
Гореть и зажигать других
Огнем задора молодых
Мы-поколение нового века
В наших руках судьба человека</span>
Маше семнадцать лет. Она дочка Троекурова,являющегося врагом Владимира Дубровского,после того,как умер его отец,по вине Троекурова. Она-красивая девушка,которую любит её отец, желающий ей добра.на всю жизнь ,она образована,увлечена музыкой .Отец начал её в свет выводить.
У Троекурова был ещё Саша-сын, для которого отец пригласил учителя- француза,а ещё у князя была привычка "шутить"с людьми,запирая их в комнату с голодным медведем ,а закрыв дверь.наблюдать за человеком.Обычно все выходили оттуда израненные,в оборваной одежде,а Троекуров видя все,хохотал. Так же он поступил и с французом,но Дефорж пристрелил медведя. А главное, что этим учителем - французом оказался Дубровский-сын,который взял у настоящего учителя,за деньги его свидетельство о рождении и документы..У Троекурова никто не знал ,как выглядит учитель - француз, и все пошло прекрасно. Кроме воспитания Саши, Дубровский занимался музыкой с Машей.которая даже не заметила,как влюбилась в Дубровского.Владимир же, тоже полюбил Машу.
Однажды Дубровский назначил Маше встречу в саду,где сказал о своих чувствах, раскрыл ей свое настоящее имя и сказал, что должен уехать.
из-за того, что он ограбил в доме Троекурова одного из своих врагов, который рассказал всё о Дубровском Кирилле Петровичу Троекурову. .Теперь Маша узнала,что Дубровский разбойник и что его разыскивает полиция. Она узнала правду ,но от Владимира не отреклась Машу покорили в молодом учителе его благородство ,усердие и особенно-его храбрость .Уходя, Дубровский сказал Маше, что если что-нибудь случится, он придет к ней на помощь. И это произошло- Троекуров нашел Маше мужа - старого князя Верейского. Маша не хотела замуж, и в этот же день Дубровский прислал ей письмо. Они встретились . Дубровский был в курсе дела, и они наперекор всему решили пожениться ,решившись на побег.. Но судьбе было угодно отнять у них этот шанс,побег не удался.
<span>Пришло время свадьбы Маши с князем Верейским, но Дубровского не было. Вот уже и обряд бракосочетания. состоялся,а за Машей никто не приехал. Маша вместе с мужем села в карету, и здесь на них напали люди Дубровского. Дубровский предлагал Маше свободу, но она отказала ему, сказав, что он опоздал и что теперь она уже жена князя Верейского. Хотя Маша очень любила Дубровского, она была человеком верующим – и как Богом велено, пусть так и будет. Честь и долг для неё дороже любви.В общем, Маша осталась с князем, а Дубровский через некоторое время уехал за границу. Стало спокойнее, но никто не знает, что бы было, если бы Дубровский не опоздал…</span>
Олег Ольжич – син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба) – прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки.
У творчому доробку письменника – кілька поетичних збірок (“Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя”), оповідання для дітей “Рудько”, публіцистичні статті, наукові дослідження з археології. Творчий стиль Ольжича як поета близький до поетики неокласицизму. Його найбільше цікавили образи минулих епох, адже він був істориком. У його поезіях оживають античні боги і герої – Андромаха, Гектор, галли; борці за волю України під синьо-жовтими стягами і ті, хто йдуть з ними на прю, борючись із “своїм невблаганним сумлінням”.
Творче кредо Олег Ольжич висловив у лаконічному за формою (усього 8 рядків) вірші “Господь багатий нас благословив”. У жодну з названих збірок цей вірш не увійшов. Він, як і ряд інших його поезій (“Пророк”, “Ясне мерехтіння кіна”…), є зразком інтелектуально-філософського осмислення буття. Поезія перегукується також із творами, у яких звучить ідея жертовності за національне визволення України (цикл “Незнаному Воякові”, “Городок 1932”). Недаремно Олег Ольжич мав славу українського націоналіста, власне, через це він і змушений був емігрувати.
Не здійснилась за коротке життя поета його мрія – бачити Україну самостійною, незалежною державою. У 1944 році Ольжич був закатований фашистами у концтаборі Заксенхаузен (неподалік Берліна). Німецьким загарбникам, як і поневолювачам з боку радянської Росії, не хотілося бачити Україну вільною. І ті, і ті готували для неї ярмо. Вона була джерелом робочої сили, багатим на природні копалини краєм, місцем, де можна поживитись плодючими землями, деревиною. Одна тоталітарна система повстала проти іншої, і в цій борні такими необхідними для самосвідомого українця стали господні “дари”, яких не зможе відняти ніхто:
Любов і творчість, туга і порив,
<span>Відвага і вогонь самопосвяти!</span>