Головний герой трагедії Гете — вчений Фауст. Він прожив велике життя, набув багато різноманітних знань, але істина залишилася недоступною. Втомившись від наукових пошуків, Фауст розуміє, що життя проходить повз нього. Він розчарований, на межі самогубства. У нього більше немає стимулу продовжувати наукові дослідження, пошук істини. Заради того, щоб прожити життя заново, він закладає душу дияволу. В обмін Ліефістофель дарує Фаустові молодість.У Фаусті Гете підкреслює найважливіші властивості людської натури: невдоволеність досягнутим і спрямованість до ідеалу. Його головні якості — гострий розум і прагнення до самопізнання світу. Героєві притаманний постійний творчий неспокій, схильність до пошуків нових знань, проникнення в глибинну суть життя. Він не прагне почестей і слави та хоче перетворити землю на квітучий сад. Вступаючи у боротьбу з природою, Фауст мріє зробити людей вільними і щасливими.Народна легенда про Фауста в 1593 році була доповнена життєписом Вагнера — учня Фауста. Вагнера ми бачимо безпутним волоцюгою, який опанував таємниці магії, а після смерті Фауста успадкував його багатство. Для Гете дуже важливе зіставлення характерів двох учених — Фауста і Вагнера. Не слід вважати, що Вагнер — особистість, не наділена талантами. У другій частині трагедії йому навіть вдається створити штучну людину — Гомункула. Та все ж Гете не визнає шляху, обраного Вагнером.Зміст “Фауста” універсальний: він розповідає про молодість і старість, життя і смерть, війну і мир, побут, політику, науку і мистецтво. Головна тема трагедії — пошуки людиною сенсу буття і свого призначення. Створюючи образ Фауста, Гете на власній долі в першій частині твору показав здійснення всіх можливих бажань людини, а в другій частині — безмежні можливості людства. У першій частині гонитва героя за насолодами закінчується загибеллю героїні. У другій частині трагедією стає прагнення героя вдосконалити природу, внести свої прагматичні виправлення у світобудову. Отже, на думку Гете, максималістське здійснення волі спричиняє трагедію.Закінчена тривала мандрівка у пошуках прекрасного. Душа Фауста повертається до Бога. Прекрасне знайдене — але у майбутньому, у світі ідей. “Мета нескінченна тут, у досягненні”, — промовляє Гете. Він стверджує: людина величніша за природу, ніщо не може знищити людяність, кохання, свободу розуму. А відповіді на порушені в творі запитання людство ще шукатиме не один рік.Маргарита (Гретхен) — один із найпоетичніший жіночих образів у світовій літературі. Дочка бюргера, проста і невибаглива, вона зображена як дитя природи. Гретхен багато працює: готує їжу прибирає дім, шиє, співає пісні, ворожить на квіточці. Наївна, проста і довірлива, вона дуже подобається Фаусту і відповідаєш його почуття коханням. Але дівчина у полоні релігійних та побутових звичаїв, її лякає незрозумілий їй Фауст.Кохання перетворюється для неї на муку, на невільні злочини. Гине у поєдинку з Фаустом її брат Валентин, помирає від снодійного, даного дочкою, мати Гретхен. Вона сама знищена людським осудом, бо народила позашлюбне дитя. Міщани виганяють її з міста, і Гретхен стає вбивцею рідної дитини. Нещасна жінка втрачає розум, вона чекає страти у міській в’язниці.Чиста і прекрасна душею Гретхен відмовиться віддопомоги нечистої сили, відштовхне від себе Фауста, бо він винний в усіх її стражданнях. У фінальній сцені смерті Гретхен у відповідь на крик Мефістофеля “Вона загинула!” зверху прозвучить: “Вона врятована!” Це голос Господа, який огортає своєю любов’ю будь-яку віруючу душу.“Фауст” Гете — велична художня пам’ятка світової культури. Цей твір зберігає свою актуальність і в наші дні. Високий гуманізм, творчий пошук, поезія труда та пафос творення, що прославлені у трагедії, безмежна віра у краще майбутнє роблять її актуальною і зрозумілою для всіх поколінь. У цьому — глибокий життєствердний гуманізм трагедії.<span>
</span>
В древнегреческой прозе расцвета достигли следующие жанры: философская проза (Платон, Аристотель и др.), ораторская проза (Демосфен), историческая проза (Геродот, Фукидид, Ксенофонт), биографическая проза (Плутарх). Художественная проза представлена появившимся в первых веках нашей эры жанром авантюрно-любовного романа, или, как его называли греки, «любовной повести». Первый известный греческий роман — «Повесть о любви Херея и Каллирои» Харитона (I в. н. э.
). Наиболее значительны «Эфиопика» Гелиодора, «Дафнис и Хлоя» Лонга. Платон. В литературе V—IV вв. до н. э. выдающееся место занимает философская проза. Особенно значимы в литературном отношении философские диалоги Платона (428 или 427 — 348 или 347 до н.
э.). До нас дошло 41 произведение Платона, включая 13 диалогов, признанных неподлинными (некоторые из них написаны его учениками в рамках деятельности созданной им Академии). Споры о подлинности и хронологии произведений Платона породили т. н. платоновский вопрос. Платон был учеником Сократа (ок. 470 — 398 до н.
СкрытьНе интересуюсьУже купилСпамМешаетСпасибо, объявление скрыто.
э. ), не запи-сывавшего свои философские мысли и излагавшего их в искусно построенных беседах с учениками, которые как бы самостоятельно приходили к правильным выводам (метод т. н. сократической беседы).
Платон вывел в своих произведениях образ Сократа, переходящий из одного диалога в другой, поражающий мощью интеллекта в разговоре с любым собеседником. В небольших «сократических диалогах» Платон рассматривает вопросы дружбы («Лисий»), правдивости и лживости («Гиппий Малый»), справедливости («Алкивиад I») и др. В них отражается обстановка, в которой разворачивается беседа, диалоги имитируют разговорную речь с ее перебивами, повторами и т. д. В диалогах второго типа («Федон», «Федр», «Пир» и ряд других) содержание становится более обобщенным. Здесь разработано учение об идеях, материальном мире как отражении идей; о бессмертии души, о трех ее частях — разумной, волевой (или страстной) и чувственной (или вожделеющей), о переселении душ — метемпсихозе, о знании как припоминании — анамнесисе и др. Платон широко использует художественные средства для изложения философских идей.
Так, чтобы объяснить отличие идей и вещей, в VII книге «Государства» он рисует образ пещеры, на стене которой можно видеть тени от предметов за ее пределами. Возникновение любви Платон представляет как результат разделения двуполого андрогина на две половинки, которые должны искать друг друга, чтобы воссоединиться («Федр»). В этих произведениях, в отличие от диалогов первого типа, мысль развивается строго логически, меньше внимания уделяется опровержению противников и больше — самой сути философского учения. В диалогах третьего типа («Теэтет», «Парменид», «Софист», «Политик») художественная образность уступает место толкованию основных философских категорий. Исчезают бытовые детали, художественная обрисовка характеров персонажей.
В диалогах четвертого типа, отразивших изменение философских взглядов Платона, он вновь прибегает к художественным средствам, к мифологической образности и т. д. В диалоге «Критий» он первым излагает легенду об Атлантиде в форме исторического повествования, напоминающего фантастический утопический роман. Жанр философского диалога, разработанный Платоном, оказал огромное влияние на литературу и философию последующих веков. Можно говорить о персональной модели Платона.
Я думаю она не забыла его, а богатая жизнь не давала ей поехать к нему. Здесь были балы, банкеты, веселье и всё что ни пожелаешь. Она заглушала этим свою совесть. Но когда она присытилась такой бурной жизнью, совесть завопила из всей мочи и она поехала. Но уже было поздно!
Художники – хранители истории, отображающие многие события на своих картинах. Трагедия, случившаяся с древним городом Помпеи в результате извержения Везувия, получила свое отражение на полотне Карла Павловича Брюллова.
Ужас охватывает зрителя, увидевшего эту работу. Несчастные люди, обреченные на гибель в панике бегут, не разбирая дороги, матери судорожно прижимают к себе детей, кто-то тащит на себе тех, кто не может самостоятельно спасаться, раненых и стариков. В каждом лице, в каждом взгляде читается отчаяние, боль и страх от понимания скоропостижной и неизбежной смерти. Лошади встают на дыбы, сбрасывая наездников. На каменных плитах уже лежат первые жертвы.
Все это происходит на фоне серого города охваченного ярко-красным разгневанным огнем, пожирающим все вокруг своими пылающими языками. Небо застилают то ли грозовые тучи, то ли дым, поднимающийся из жерла вулкана.
К.П. Брюллов с удивительной живостью передает чувства, героев изображенных на картине. Он тщательно прорисовывает каждую деталь, поскольку каждая несет в себе огромный вклад в общий образ. Эта работа не может оставить равнодушным ни одного человека. Любой, рассмотрев ее внимательно, почувствует в душе некоторое смятение, волнение и грусть.
