Мистецтво — це велика таємниця світу, в якій сховані секрети історії нашого життя. Мистецтво — це наша історія. Часом у ньому можна знайти відповіді на ті запитання, на які не можуть відповісти навіть стародавні манускрипти. Мистецтво відіграє найважливішу роль в нашому житті, допомагаючи морально рости майбутнім поколінням. Кожне покоління додає свій внесок у розвиток людства, культурно збагачуючи його. Не було би мистецтва, ми навряд чи змогли б подивитися на світ з різних точок зору, зазирнути за рамки буденного, відчути все трохи гостріше. Мистецтво, як велика релігія, що поєднує в собі різні віри, складається з різних видів: літератури, живопису, скульптури, танцю, театру, кіно. Мистецтво, як і людина, має багато маленьких прожилок, кровоносних судин, органів.
Мистецтво можна ставити на один щабель з наукою, можливо, навіть вище, тому що в першу чергу людина повинна навчитися відчувати навколишній світ, бачити й усвідомлювати себе невід’ємною його частиною. Воно має величезний запас таємниць і величезний обсяг історії, завдяки якій ми краще розуміємо навколишній світ, стаємо мудрішими. Завдяки мистецтву ми стаємо освіченішими, дізнаємося історію своїх предків. Для мене мистецтво не є захопленням. Але що б ми без нього робили? Напевно, вмирали б з нудьги.
Мистецтво робить світ людей більш прекрасним, живим і яскравим. Наприклад, живопис: скільки до нашого часу дійшло старовинних картин, за якими можна визначити, як жили люди два, три, чотири і більше століть тому. Зараз багато картин, написаних нашими сучасниками, і що б це не було: абстракція, реалізм, натюрморт або пейзаж, живопис — це прекрасне мистецтво, за допомогою якого людина навчилася бачити світ яскравим і барвистим.
Архітектура — ще один з найважливіших видів мистецтва. По всьому світу розсіяна величезна кількість прекрасних пам’яток, і вони не просто називаються «пам’ятниками», а містять в собі найбільші таємниці історії і пам’ять про них. Іноді ці таємниці не можуть розгадати вчені всього світу.
Мистецтво допомагає нам освоювати науки і поступово поглиблювати свої знання. Воно є найважливішою частиною людського розвитку. Мистецтво впливає на наше життя з усіх боків, робить його різноманітним, яскравим, живим, цікавим і насиченим, допомагаючи людині все краще і краще розуміти своє призначення в цьому світі.
Яго паводзіны сярод шляхты - з'едлівая пародыя на правасуддзе. Не паспеў Кручкоў яшчэ пачаць "разбірацельства", а ўжо гучыць яго загад, каб шляхта несла хабар: "Няхай аддаць хурману, ды спакуйце там харашэнька ў возе". Нахабству і цынізму Кручкова няма межаў. Ён так вольна адчувае сябе сярод цёмнай, прастакаватай, запалоханай яго прыгаворамі і штрафамі шляхты, што не лічыць патрэбным захоўваць нават знешнюю форму правасуддзя. Кручкоў аб'яўляе вінаватымі тых, хто ніякіх адносінаў да справы не мае. Ён добра ведае натуру цёмнай шляхты і ўпэўнены, што кожны вытрасе кашалёк, каб толькі не быць бітым лазой. Асабліва Пратасавіцкі: яго ж чакае "нечуванае ўніжэнне" - 25 лоз на голай зямлі, без дывана, як звычайнаму селяніну, не шляхціцу.
Вобраз Кручкова пададзены ў востра сатырычным плане. Аўтар часта звяртаецца да камічнага перабольшання, калі паказвае, як Кручкоў ажыццяўляе "правасуддзе", як ён выносіць прыгаворы. Чытаючы царскія ўказы і законы, ён дапускае скажэнні: "акцябра 45-га чысла", "сенцябра 75-га дня" і іншыя. Кручкоў упэўнены, што такая несусветная лухта будзе прынята шляхтай за чыстую праўду. Нават у знешнім абліччы Кручкова відаць камічнае завастрэнне. "Ён вельмі сярдзіты, бо адзін вус колам угору стаў, - гаворыць Грышка. - Будзе вазня".
Кручкоў - вобраз гратэскавы. У ім пісьменнік сабраў і паказаў усё самае характэрнае для царскага чыноўніцтва: свавольства, хабарніцтва, грубасць, п'янства. І мова гэтага персанажа не такая, як іншых. Кручкоў увесь час карыстаецца выразамі, запазычанымі з судовых дакументаў: "лічнасць падвяргаецца апаснасці", "гэта ўгалоўнае прэступленне, Сібірам пахне" і г. д.
<span>"Пінская шляхта" - значнае дасягненне беларускай драматургіі XІX сгагоддзя. Яна і зараз з поспехам ставіцца на сцэне, карыстаецца папулярнасцю ў гледача. </span>
Андрей Платонов рассказывает о своем неизвестном цветке как о живом. Он страдает, думает, разговаривает. У него есть в жизни цель - жить, не смотря ни на что. И он - побеждает. Среди камней и глины - расцветает и своим благоуханием привлекает девочку Дашу. Мало того, благодаря ему дети благоустраивают пустырь, на который на следующий год превращается в цветущий уголок. Неизвестный цветок - настоящий герой!
Писатель употребляет фразы, которые никто и никогда не говорит о растении.
<em>"Он трудился день и ночь, чтобы жить и не умереть."</em>.
Трудятся люди, у которых есть руки и головы, но они часть суть отдыхают. Цветок трудился постоянно. Днем он поднимал листья навстречу ветру и на них оседали пылинки, служившие цветку пищей. Чтобы смочить пылинки, цветок всю ночь сторожил росу, опуская затем листья, чтобы собравшиеся капли попадали на корни.
Необычно звучит конец предложения. Мы говорим: трудился, чтобы жить, или:трудился, чтобы не умереть. Платонов употребляет ОБА глагола-синонима сразу. Это подчеркивает стремление цветка жить, и заставляет задуматься о двух сторонах понятия жизнь. "Не умереть" - поддерживать физическое существование. И "жить" - существовать сознательно, имея цель в этой жизни.
<em>"Он нуждался в этой жизни и превозмогая терпением свою боль от холода и усталости"</em>. "Нуждался в жизни" - люди обычно не говорят, т.к.не думают, зачем им жизнь. А у цветка была цель: расцвести и дать семена. А для этого ему нужна была жизнь. И боль от голода и усталости тоже не совсем обычное выражение. А цветку было больно, его мучения видны из разного цвета жилок и листьев.
<em>"Цветок, однако, не хотел жить печально"</em>. Здесь необычность в том, что трудности его жизни не зависели от его желания. Но он не считал печалиться. Уныние не было для него жизнью. И в самые трудные времена цветок просто дремал, но его корни не прекращали глодать камни и глину и выжидать момента возобновления ловли пылинок и собирания влаги и подготовки к цветению.
Я думаю что возможно, так как даже через много лет о нем пишут стихи, когда Пушкин учился в Лицее, на выпускном к ним пришёл Державин, и сказал чтобы Пушкина оставили в поэзии, ведь у него был прерожденный талант к творчеству, исходя из этого рассуждения я могу сказать что он был отцом русской поэзии
Утро. Проснулся. Встал. Умылся. Оделся. Поел. Собрался. Вышел.
День. Школа. Сижу. Смотрю. Думаю. Решаю. Пишу. Отвечаю. Не знаю.
Вечер. Гуляю.Играю. Звоню. Болтаю.Читаю. Мечтаю.Зависаю.
Ночь. Сплю.Соплю. Дышу. Отдыхаю.
Жизнь!
