<span>Актуальность комедии Недоросль сегодня заключается в том, что невежды всегда будут существовать, в любом поколении есть те, кто не внемлют наукам и не хотят учиться! везде есть такие Простаковы - властные и жесткие, которые ради своей выгоды готовы пойти на все! и всегда будут такие учителя, которые не опуская рук будут мучиться с этими невеждами.</span>Своеобразие художественного конфликта пьесы в том, что любовная интрига, связанная с образом Софьи, оказывается подчиненной социально-политическому конфликту.
<span>Основной конфликт комедии — борьба просвещенных дворян (Правдин, Стародум) с крепостниками (помещики Простаковы, Скотинин).
</span>
Коли письменник створює оповідання, вірш або п'єсу, в його уяві постають образи різних подій, людей, явищ. Щоб точно, виразно, яскраво відтворити ці уявлювані образи, письменник, по-перше, добирає слова потрібного змістового відтінку та емоційної забарвленості; по-друге, використовує різні художні засоби. Наприклад: «Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів»)
(«...Палали інші світила, страшні, широкі, бухаючи огняною загравою: се горіли околичні села і слободи, окружаючи широкою огненою пасмурою монгольський табір. Там бушували загони монголів, рубаючи та мордуючи людей, забираючи в неволю та нищачи до основи все, чого не можна було забрати»)
<span>Для зримого зображення пожеж, розгрому, жаху, що несла в собі орда, автор використовує порівняння, епітет, гіперболічну метафору, уособлення. Розгубленість героїв, їх безпорадність, смертельний переляк, а разом з тим і силу волі, нескореність, прагнення перемогти передають риторичні окличні речення та вигуки. </span>
<span>Про копітку роботу автора над мовою свідчать рукописи творів. Нерідко одні слова письменник по два-три рази заміняє на інші, поки знайде ті, які найточніше передають думку, найяскравіше зображують предмет чи явище, найповніше виражають ставлення автора до нього, дають йому оцінку. </span>
<span>Художня майстернiсть автора залежить вiд його вмiння використовувати у своєму творi художнi засоби. За допомогою них автор творить новий свiт, художню реальнiсть, де намагається сформувати своï естетичнi принципи таким чином вселяючи у твiр певнi духовнi цiнностi. До художнiх засобiв належать: тропи (епiтети, порiвняння, метафори, гiперболи), стилiстичнi фiгури (повтори), формотворнi засоби (сюжет, композицiя, портрет, пейзаж, монолог, дiалог). Тепер спробуємо знайти всi цi складовi у повiстi Iвана Франка "Захар Беркут". Текст мiстить дуже багато пейзажних картин, де зображуються природнi ландшафти долини, в якiй знаходилося село. "Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоï долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долині, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму..." Поданий фрагмент мiстить велику кiлькiсть епiтетiв (намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський) i кiлька порівнянь (долина немов котел, потiк немов вужака). Читаючи цей уривок, зачаровуєшся красою долини, ïï водоспадом i потоком, який тече удалечiнь. Або такий фрагмент з безпосереднiм описом селища: "При входi до кожного дворища стояли двi липи, мiж якими прив'язанi були гарно плетенi в усякi узори ворота.</span>
Дядько Том — негр, спочатку раб сім’ї Шелбі, потім раб Гейлі, потім його господарем стає Сент-Клер, і останній — Саймон Легрі. Головний герой роману. Чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. Реплік Тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що Том — глибока особистість. Змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів.
Еліза — мати Гаррі, проданого разом з Томом. Вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в Канаді.
Сім’я Шелбі: Джордж Шелбі — син подружжя Шелбі, молодий господар. У дитинстві дружив з Томом, вчив його грамоти. Згодом знаходить вмираючого Тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. В силу своєї молодості, Джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. Містер Шелбі — старий господар. Дуже любив і цінував Тома як цінного працівника, але був змушений його продати. Помирає в кінці розповіді. Місіс Шелбі — господиня. Любить сина і чоловіка, також цінувала Тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. Справжня леді, розумниця і красуня. Сім’я Сен-Клер: Огюстен Сен-Клер — господар. Легковажний, але лояльний і справедливий. Добре поводиться зі своїми слугами. Азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. Часом саркастичний. Мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з Томом, кидає пити. Огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, Марі. Він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в Бозі. Купивши Тома, Огюстен багато що переглядає в своєму житті — кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. Ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. Прислухається до думки Тома, часом радиться з ним. Обожнює свою дочку Єву, дуже страждає, коли та помирає. Гине від удару ножем. Евангеліна «Єва» Сен-Клер — єдина дочка господарів. Юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. Обожнює всіх слуг, особливо Меммі і Тома. Просить батька, щоб той звільнив їх. Вихована аристократкою, Єва начисто позбавлена егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до Єви». Співчуття, милосердя — це все про неї, Меммі називає її «янголятком». Рано помирає від туберкульозу. Всі сумують і страждають по Єві, від слуг до батька. Марі Сен-Клер — господиня, дружина Огюстена. Егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. Істерична, безладна. Іпохондрик. Постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. Піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі Огюстен і тим більше Єва. Після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. Офелія — кузина Огюстена, двоюрідна тітка Єви. Родом з Нової Англії. Ненавидить рабство, але недолюблює негрів. Сувора, дисциплінована жінка. Все робить своїми руками, не вдаючись до допомоги слуг, чим викликає здивування і недовіру на Півдні. Цілеспрямована, справедлива леді. Але і їй не чужі співчуття, милосердя. Чесна, пряма. Не любить Марі, обожнювала Єву. Огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. Огюстен подарував їй дівчинку — негритянку по імені Топси. Офелія виховує її, відвозить в Вільні Штати і там звільняє її. Альфред Сен-Клер — рідний брат Огюстена, повна йому протилежність. Деспотичний, жорсткй. Насмішкуватий. Має сина Енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на Єву, але дуже її любить.
