Она не умеет обманывать скрыть то что она не может
<span>
Характеристика Печоріна приводиться в ході повісті, вона як би
відкриває завісу, дозволяючи проникнути у його внутрішній світ,
прихований від Максима Максимович. Тут доречно звернути стягнення на
різноманіття прийомів змалювання способу Печоріна: у повісті дається
коротка характеристика його Максимом Максимович, показується ставлення
до нього інших людей, розповідається про його діях і вчинках,
наводиться характеристика. Зрозуміти ставлення автора до героя
допомагає і пейзаж.
Весь час наше уявлення поглиблюється: від зовнішніх
вражень про Печоріна ми переходимо до розуміння його вчинків і відносин
з людьми і, нарешті, проникаємо в його внутрішній світ.
Але ще до знайомства зі сповіддю Печоріна читач мав можливість
задуматися над його характером і в якійсь мірі пояснити і зрозуміти
його, Не випадково розповідь про Печоріна дається в два прийоми. Автор
зауважує, що не може «змусити штабс-капітана розповідати, перш, ніж він
почав розповідати в самому справі», і перериває розповідь Максима
Максимович описом перевалу через Хрестову гору. Ця навмисна пауза
надзвичайно важлива: пейзаж, сповільнюючи розвиток сюжету, дозволяє
зосередитися, подумати про особу головного героя, Пояснити його
характер.
Пейзаж, відкрився подорожнім з Хрестовій гори, – одну з
найпрекрасніших описів прнроди в романі, Присутність автора з його
думками, настроєм, переживаннями дозволяє читачеві не тільки побачити
описані картини, а й зануритися в надзвичайно поетичний, повний
гармонії і досконалості світ, випробувати те ж « Отрадне почуття », яке
володіло автором, коли він писав ці картини. Пейзаж цей побудований на
контрасті: хороводи зірок, незаймані сніги, з одного боку, а з іншого –
похмурі таємничі прірви; на Гуд-горі висить сіру хмару, що загрожує
близькою бурею, а на сході все ясно і золотисто; з одного боку, спокій,
а з іншого – тривога. Природа так само суперечлива, як суперечлива
життя, як суперечливий характер головного героя. Але протиріччя в
природі не заважають відчувати її велич і грандіозність. Природа
прекрасна, і спілкування з нею очищає і підносить людину. «Ідучи від
умов суспільства», люди мимоволі стають дітьми: «все придбане відпадає
від душі, вона робиться знову такою, якою була колись і, напевне, буде
коли-небудь знову». Говорячи так, автор допомагає читачеві відчути, що в
Печоріна багато пояснюється «умовами суспільства», в якому він жив.
Картини природи змушують ще глибше замислитися над поставленими в
романі питаннями, зрозуміти психологію дійових осіб, що дає право
назвати краєвид психологічним. Крім цього, опис природи при перевалі
через Хрестову гору допомагає в розвитку сюжету.
Згадаймо, Що воно дане після того, як Максим Максимович перервав
розповідь словами: «Так, вони були щасливі». Щастю Печоріна і Бели
відповідає картина сліпучого ранку, негайних «рум’янцем» снігів. Але
раптово налетіла грозова хмара, град, сніг, свист вітру в ущелині,
миттєво змінили рожеве ранок, натякають на трагічну розв’язку повісті.
Печорін даний в «Беле» в оточенні простих і «природних» людей. На
закінчення аналізу повісті можна коротко зупинитися на питанні, ніж
близький їм герої і чим він відрізняється від них. Якщо ж вчитель
виділить спеціальний урок для образів горців і контрабандистів, то цього
питання можна торкнутися більш докладно.
Яким же показаний Печорін в цій повісті? Що нового дізнається про
нього читач? У повісті «Бела» характер героя вимальовувався рівним
чином з його вчинків і відносин з людьми, у повісті «Максим Максимович»
Печорін по суті не діє. У повісті «Бела» ми чуємо про Печоріна з вуст
людини, близько його знав, але не здатного, силу обмеженості свого
кругозору, зрозуміти складну натуру героя. Тут читач дізнається про
Печоріна від автора. Найважливішим засобом характеристики Печоріна в
цій повісті є психологічний портрет.
На зміни в характері натякають і деякі деталі портрета героя:
з’явилася «нервового слабкість», байдужо-спокійний погляд, Тут читач
бачить Печоріна, майже відмовився від надії відродитися до життя.
Подорож – остання спроба заповнити існування новими враженнями, зміною
місць, але герой знає, що і воно не принесе йому щастя і нічого не
змінить в його долі: він навряд чи повернеться з Персії, йому нема чого
повертатися.
На закінчення корисно зупинитися на питанні, чи є у Печоріна
яке-небудь внутрішнє виправдання перед Максимом Максимович. Зустріч із
ним – останній штрих, що підкреслює самотність героя, його небажання
знайти розуміння і підтримку у людей.
</span>
Этот расказ о лве и собаке которые жили в месте но им потом стало плохо и сначала умер лев а потом собака
<span>Кем только не мечтают люди стать: знаменитыми космонавтами, как Ю. Гагарин, отважными пожарниками, врачами, чтобы спасать сотни жизней, певцами, чтобы блистать на сцене, учителями, чтобы давать знания… Профессий существует много, главное – не ошибиться в своем выборе и посвятить этой профессии всю свою жизнь. У каждого есть свои интересы, свои любимые занятия, у кого-то есть талант, а кто-то способен быстро и легко всему научиться. В детстве я мечтала быть певицей, потому что любила петь и хотела стать знаменитой, но потом поняла, что это была только лишь детская мечта. Я люблю много читать и писать что-то интересное, высказывать свое мнение и спорить о чем-либо и быть может именно поэтому я стала задумываться о профессии журналиста. Сейчас я уже уверенно могу сказать, что это именно то, что мне нужно.
</span>
