В гимназические годы Чехов увлекался итальянской оперой, потом круг музыкальных впечатлений расширился: он слушал симфоническую музыку. Одним из любимых композиторов был Мендельсон.
<span>Чехов-гимназист издавал юмористические журналы, придумывал подписи к рисункам, писал юмористические рассказы, сценки.</span>
Рассказ про щенка который старался казаться взрослым сторожевым псом.<span>Когда хозяин оставил Чинка охранять палатку, а сам отправился погулять в город, в его брезентовое жилище попытался проникнуть степной волк. И на пути хищника встал маленький отважный Чинк.
</span>
Поэма «Мцыри» - одно из лучших произведений русской романтической поэзии в духе Байрона. Это уже не романтизм Жуковского, романтизм мрачных сказок немецкого образца, это повесть о могучей душе, претерпевающей страдания на пути к свободе. В русской литературе в одном ряду с «Мцыри» стоит, пожалуй, только «Кавказский пленник». Ее герой - человек, у которого, по определению В. Г. Белинского, «огненная душа», «могучий дух», «исполинская натура». Мцыри относится к тем мятежным героям Лермонтова, которые бросают вызов судьбе и остаются непобежденными, даже падая под ее ударами. Действие поэмы разворачивается на Кавказе - излюбленном пространстве русских поэтов-романтиков. Кавказ - это уже Россия, но все же и незнакомая земля, отличающаяся от всего привычного, обыденного, чего избегает всякий романтик. Это край природы потрясающей красоты, край свободных и гордых людей. В 1820-1830 гг. русская литература очарована Кавказом, и Лермонтову это место близко как никому другому. Его поэма «Демон» также посвящена Кавказу. Только позднее Лермонтов сам разоблачает «свой Кавказ» в романе «Герой нашего времени». <span>
</span>
Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.
Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.
Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.
Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.
Наступним з'явився дух теперішнього Різдва. Він привів Скруджа до писаря Боба Кретчита. За столом сиділа велика родина. Всі сміялися, веселилися. Та коли Боб запропонував тост за здоров'я Скруджа, сміх відразу припинився. Дружина Кретчита сердито зауважила, що не заслуговує на це така жорстока людина, але трохи пізніше вона погодилася з чоловіком. Вразили старого відлюдника і діти писаря.
Дух повів його й до племінника Фреда, який впевнено говорив, що дядько виправиться обов'язково і стане добрим чоловіком.
Нарешті, з'явився третій дух. Але він був занадто мовчазний. Скрудж почув про якогось померлого, намагався дізнатися, про кого йдеться. Раптом на цвинтарі зрозумів, що перед ним — його покинута могила.
Ебенезер Скрудж прокинувся у ліжку. Обличчя було заплакане. Радість переповняла його серце. Веселий підійшов він до вікна. Це було справжнє переродження старого: він з усіма вітався, навіть купив Бобові великого індика. Скрудж допоміг Тайні Тімові вилікуватися і ще зробив багато чого доброго.
Цей герой мені дуже сподобався, тому що він зрозумів свої помилки і виправився. Я рада, що автор дав йому таку чудову можливість. Щаслива кінцівка твору переконує нас, що у цьому житті усе залежить від самої людини, тобто від нас.
Не знаю, как вы, но моё сочинение вот:
Я не собираюсь работать в этой стране. Она мне не нравится. Назовите меня фашисткой, но я уеду в Германию и никто меня не остановит. Страсть к этой стране у меня появилась из-за одной группы, без которой я не могу жить. Я хочу научиться играть на гитаре, взять с собой друзей и уехать отсюда. Собрать в той стране группу, писать песни, выступать, радовать людей тем, что мы есть. Это моё мнение, хоть двойку ставьте, но я его не изменю!
Анастасия Бергман 9 "Б" класс
