1) Попелюшка була добра, терпляча, ласкава, щира.Терплячись проявляэться у тому, що скильки б мачоха не давала завдань,скильки б сестри не знащалися над нею вона залишалась спокийною та виконувала вси ихни забаганки.2) Дивчина заслугувала своэ щастя тим, що ий вдалося дуже важке життя, але вона витримала уси биди.3) Я з повагаю ставлюся до Попелюшки, тому що не кожен може витримати таки невзгоди.
Пушкін у посвяті назвав твір *Евгеній Онегин* «вільним романом». І справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. Вона відчувається в усьому. Вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. А між тим, роман — подвижницька праця, подвиг упродовж семи років. Яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. У романі «Євгеній Онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ Петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки Ленських, і громадське життя (театр, бали), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. Енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. Автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий Онєгіна, покровитель і захисник Тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. Образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. Автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. Іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. Розуміє, що не можна старими методами вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм Заходу. Його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. Автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. Онєгін — характер індивідуальний. Розкрити саме індивідуальність Онєгіна Пушкіну допомагає принцип контрасту. Онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— Ленському, Тетяні. На принципі контрасту будував Пушкін і образ Тетяни. Романом «Євгеній Онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. Проблема, яку поставив Пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі ХІХ століття.
1- строго, 2- с обидой, 3 с упорством на свою правоту, 4- спокойно, 5 - с наименьшей обидой в голосе, 6- более спокойно, 7 - с улыбкой , 8-утвердительно , 9- утвердительно. 10- удивленно ласково, 11- удивленно, 12- утвердительно
Любовь ... вносит идеальное отношение и свет в будничную прозу жизни, розворушуе благородные инстинкты души и не дает загрубиты в узком материализме и грубо-животном эгоизме. И. А. Бунин. Человек - единственное из земных существ, наделенная разумом и волей выбора. Человек постоянно стоит перед выбором: как поступить? куда идти дальше? Человек свободен выбирать работу, страсти, увлечения, мысли, мировоззрение, любовь. Любовь бывает к деньгам, к власти, к искусству, может быть обычная, земная любовь, а может случиться так, что выше всего, выше всех чувств человек ставит любовь к родине или к Богу. В рассказе Бунина «Чистый понедельник» героиня без имени. Имя не важно, имя для земли, а Бог знает каждого и без имени. Бунин называет героиню «она». Она с самого начала была странной, молчаливой, необычной, будто чужой всему окружающему миру, что смотрит сквозь него, «все то думала, все вроде в какие мысленно вникала. Лежа на диване с книгой в руках, часто опускала ее и вопросительно смотрела перед собой. Она была будто совсем из другого мира и, казалось, машинально читала, ходила в театр, обедала, ужинала, выезжала на прогулки, посещала курсы. Но ее всегда тянуло к чему более светлого, нематериального, к вере, к Богу, и так же, как храм Спасителя был близок к окнам ее квартиры, так Бог был близок ее сердцу. Она часто ходила в церковь, посещала обители, старые кладбища. И вот наконец она решилась. В последние дни мирской жизни она выпила ее чашу до дна, простила всех в Прощеное воскресенье и очистилась от пепла этой жизни в Чистый понедельник - ушла в монастырь: «Нет, у жены я не гожусь». Она с самого начала знала, что не сможет быть женой. Ей суждено быть вечной невестой, невестой Христа. Она нашла свою любовь, она выбрала свой путь. Можно подумать, что она ушла из дома, но в действительности она пошла домой. И даже ее земной возлюбленный простил ей это. Простил, хотя и не понял. Он не мог понять, что теперь «она может видеть в темноте.
«Звезда полей» отражается в полынье, начертив линию, связывающую небо и землю.
Бьёт двенадцать часов: заканчиваются сутки, тут появляется звезда, что, согласно древним мифам, знаменует переход к новому времени.
<span>Здесь, в родных полях для поэта находится центр Вселенной, единственное место, где он может жить в гармонии с собой, с окружающим миром, в согласии с Богом. </span>