<span>маленький, шустрый, хитрый, взъерошенный, веселый</span>
Мой гриб! Мой!
Дедушка с внуком пошли в лес за грибами. Дед — грибник опытный, знает лесные секреты. Ходит он хорошо, а вот нагибается с трудом — спина может не разогнуться, если резко наклониться.
Внук же юркий. Заметит, куда дедушка устремился, — и тут как тут. Пока дедушка поклон грибку сделает, внук уже кричит из-под куста:
— Мой гриб! Я нашёл!
Промолчит дедушка и опять отправляется на поиски. Только увидит добычу, внук опять:
— Мой гриб!
Так и вернулись домой. Внучек показывает маме полную корзинку. Та радуется, какой у неё грибник замечательный. А дедушка с пустым лукошком вздыхает:
— Да... Годы... Староват стал, староват... Но, может, дело совсем не в годах, да и не
в грибах? И что лучше — пустая корзина или пустая душа?
Онегин влюбился в Татьяну только тогда в Петербурге он увидел кого потерял. Он довольно изменился. После кардинальных изменений в самом себе он научился любить)
1 Герасим и его собака муму .2.Повествует о жизни глухонемого дворника Герасима который служит старой барыни. но барыня приказала утопить муму за то что он лает по ночам . Герасим не мог ослушаться ее и утопил муму и герасим вернулся в деревню. 3 огорчает что он утопил муму и что прачку Татьян у считают за пьяницу а радует то что он после этого перестал служить барыне
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
http://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html