Паустовский ассоциирует золотую розу с видом искусства – литературой. Итак, в новелле «Драгоценная пыль» автор описывает нам историю парижского мусорщика Жана Шамета. Мы встречаемся с ним во время его службы в армии. Не участвовав ни в одном бою, Жана Шамета, по состоянию здоровья, отправляют на родину. Его полковой командир, воспользовавшись случаем, поручает ему отвезти свою маленькую дочь Сюзанну во Францию. Желая развлечь девочку, главный герой рассказывает о себе, и мы узнаем о нем, о его жизни в мельчайших подробностях. С той же целью он сочиняет истории, и одна из них связана с золотой розой, приносившей счастье своему обладателю.
<span>стремление к действительному нравственному преображению, совершенствованию человека</span>
''на всякий случай план."
1) Иван в поле.
2)Кража каней.
3)В службе у царя.
4)Катлы.
Жил-дабыл Иван-дурак было у него два брата да отец а у отца поле было каждый год отец со своими старшими сыновьями поле сеет. А Иван-дурак лежит себе.Однажды кто-то поле истаптал решил отец братьев попросить чтобы они за полем слидили. Решили они по очереди каждую ночь меняется. Тут стал просится младший брат. Старшие похихикали над ним. Отец долго был в изумлении так как Иван впервые решил поработать. Долго думал отец да разрешил.
Первую ночь старший в поле пошёл под берёзой сел не спал не спал да уснул. На утро он весь мёрзлый был домой пошёл отец спросил про вора а сын говорит не было.На вторую ночь средний брат пошёл. Не спал не спал да уснул. На утро средний брат окачанел от холода пришёл он домой отец спросил про вора тот ответил не было. пошёл младший брат в поле он не спал а звёзды лёжа считал вдрук видет что-то яркое с неба спускается вдрук видет диво злато гривый конь в поле спустился решил он впоймать его.
Называется потомучто герой изменил свое отношение к отцу Вареньки именно после бала, но Толстой несколько раз менял название произведения
Ответ:
З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».