Немного поплагиатю
Осень наступила
Выпали листы
И о парке чудном позабыла
Ты
Началась учёба
Началась любовь
Парк взгрустнул немного
Но ему не вновь
Провожать людей
И не встречать их более
Может какой то злодей
Держит их в неволе?
Это не злодей
держит их в не воле
Просто у людей
Дальше самостоятельно, мысли кончились
Извини он бредовый
1. Появление цветка.
2. Одинокий цветок.
3. Знакомство с девочкой.
4. Помощь Даши и пионеров.
5. Встреча спустя год.
6. Изменение пустыря.
7. Знакомство с потомком цветка.
Виктор Цой снимался в фильмах, но большую часть своего творчества он удилял пению. Он пел знаминитые песни, но одна из самых известных "Кукушка" которую перепевали Ольга Кормухина, Земфира и т.д. Многие в наше время слушают его песни, поэтому его творчество довольно актуальное в наше время.
Зів’яла ти в краю, заквітчанім весною,
Трояндо молода, бо линули в імлі
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
I спогадів черву лишали за собою.
Чому так світяться громадою ясною
Зірки, до польської обернені землі?
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
Сліди повипікав огненною сльозою?
О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
Хай приязна рука мене хоч поховає!
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,
І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
Поет, складаючи тобі на честь пісні,
Побачить гроб і мій —для мене заспіває. Аналіз вірша
Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією провідного для всіх чотирьох сонетів мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему і водночас підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета «Бахчисарай».
Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині.
Максим Рильський писав про цей сонет: «..."Могила Потоцької", в якій поет зв'язує думки про долю легендарної польки — долю, яка надихнула й Пушкіна ("Бахчисарайський фонтан"), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею...
Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».