Сюжет: У отставного генерал-майора Булдеева разболелись зубы. Все, кто только мог, советовали ему народные средства. Приказчик посоветовал лечить ему зуб заговором, т.к. генерал отказывался его рвать. Однако знахарь уехал в Саратов, но можно ему написать. У генерала нет сил больше терпеть, и он садится писать письмо знахарю, но тут приказчик забывает его фамилию, и помнит лишь, что она какая-то "лошадиная". "Все в доме стали изобретать фамилии. «Перебрали все возрасты, полы и породы лошадей, вспомнили гриву, копыта, сбрую... В доме, в саду, в людской и кухне люди ходили из угла в угол и, почесывая лбы, искали фамилию..." Генерал мучался всю ночь, а на утро приехал доктор и вырвал больной зуб, а заодно спросил, не продаст ли генерал его лошадям хорошого овса. И тут приказчик вспомнил фамилию знахаря: Овсов. "Сердитый генерал скрутил ему два кукиша: — Не нужно мне теперь твоей лошадиной фамилии! Накося!"
Тема: писалась как комедия, сатира.
Идея: высмеять людскую забывчивость, ограниченность, зацикленность людей.
Мое отношение к героям: герои всей абсурдностью ситуации в конце вызывают смех
Главные герои: генерал Булдаев, приказчик Иван Евсеевич, второстепенные персонажи.
Майбутнє… Невідоме, невивчене, непередбачуване… Що від нього можна очікувати? До чого потрібно себе готувати? Невідомо. Але мрій і бажань багато, можливих варіантів розвитку подій теж мільйон, тому готувати себе треба до всього, навіть до самого неочікуваного. Та все ж я часто думаю про своє можливе майбутнє, планую його, навіть подумки проживаю. Тому я хочу поділитися з вами моїм баченням і власними планами вже на зовсім недалеке майбуття.
І перше, що спадає мені на думку, — це мій випуск зі школи. Як я на нього чекаю! Вже уявляю себе в неперевершеній синій сукні, у красивих туфлях і з прекрасною зачіскою, а головне — мене завжди супроводжує галантний кавалер. Випускний має бути просто незабутнім, я не хочу розчаровуватись у своїх мріях. Та далі ще цікавіше, говорять, що після випуску зі школи починається справжнє життя, адже ті, хто нещодавно сиділи за партами, одним махом стануть студентами. Ох, це студентське життя! Розваги до ранку, пісні під під’їздом або життя у гуртожитку… Романтика! Та забувати про навчання я теж не збираюсь. Я мрію стати справжнім професіоналом у своїй справі, а саме у сфері журналістики. Мене давно приваблює ця спеціальність: ця праця креативна, цікава, неординарна, з нею не засидишся в офісі, не станеш нікому не цікавим клерком у сірому костюмі. Бути журналістом — це зустрічі з різноплановими людьми, уміння якісно інформувати суспільство, розвивати себе і над собою ж працювати. Я думаю, що у мене все вийде, і цю мрію я втілю в реальність. Після університету має початись життя вже дорослої, повністю незалежної й самостійної людини, яка буде готова приймати виважені, правильні рішення. Звичайно, я, як кожна дівчина, хочу, щоб у моєму майбутньому з’явилася щаслива родина, яка стане головною підтримкою і джерелом натхнення для подальшого вдалого розвитку подій. Я вірю в те, що я буду працювати за обраною мною спеціальністю, а головне те, що я буду в неї закохана, і праця не буде для мене ні фізичним, ні моральним тягарем.
Отже, я сподіваюсь, що моє майбутнє буде саме таким. Я розумію, що всього у житті треба досягати самостійно, тому знаю, що майбутнє залежить тільки від мене і моїх старань. Але я дякую долі за те, що поруч зі мною опинились саме ті люди, які вже зараз допоможуть, підтримають і підкажуть. Саме завдяки їм я вірю у своє майбуття і у свої можливості, а це головне.
Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі хмаринки, схожі на тварин - лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей.
А згодом починається справжня краса. Усюди розпускаються квіти – проліски, фіалки, кульбабки… Весняний сад – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках стоять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман. Особливо мені до душі, коли розквітають персики та груші – їхні квітки рожеві, і вони виділяються з-поміж інших дерев. Звідусіль лунає спів та щебет птахів, які повернулися з далеких країв і тепер, здається, розповідають одне одному про свої пригоди. Навесні все навколо наповнюється кольорами, звуками, запахами, і мені стає весело на душі.
Весна в місті завжди починається з того, що прибирають вулиці, висаджують молоді деревця та розбивають клумби в парках, скверах, перед великими магазинами. І люди на вулицях також змінюються. Вони яскраво одягнені, більше гуляють, навіть усміхаються частіше, мабуть, тому що погода радує теплом, світить ласкаве сонце, а головне – не треба одягати важкий одяг і взуття. Весна завжди надихає митців на створення художніх шедеврів. Як добре, що зараз кожен може взяти цифрову камеру та зробити свої чудові знімки весняної краси. Але найголовніше – зберігати весняний настрій у душі цілий рік!
<span />
Комедия А.С. Грибоедова «Горе от ума» представляет собой сатиру на общество московских дворян начала 19 века. В ней представляется наметившийся к тому времени раскол в дворянской среде, суть которого заключается в исторически закономерном противоречии между старыми и новыми взглядами на многие общественные вопросы. В пьесе сталкиваются Чацкий и фамусовское общество – «век нынешний» и «век минувший».
Московское аристократическое общество представляют Фамусов, управляющий в казенном доме, его секретарь Молчалин, полковник Скалозуб, второстепенные и внесценические герои. Этому довольно многочисленному лагерю консервативных дворян противостоит один главный герой комедии – Александр Андреевич Чацкий.
Конфликт Чацкого и фамусовского общества возникает, когда главный герой пьесы возвращается в Москву, где отсутствовал в течение трех лет. Когда-то Чацкий воспитывался вместе с Софьей, семнадцатилетней дочерью Фамусова. Между ними была юношеская влюбленность, которая до сих пор пылает в сердце Чацкого. Затем он отправился за границу «ума искать». Его возлюбленная теперь питает нежные чувства к Молчалину, живущему в их доме. Но Чацкий об этом не догадывается. Любовный конфликт перерастает в социальный, заставляя выступить Чацкого против фамусовского общества по самым острым вопросам. Их споры касаются воспитания, семейных отношений, крепостного права, государственного служения, взяточничества, чинопоклонничества.
Вернувшись в Москву, Чацкий обнаруживает, что здесь ничего не переменилось, никакие общественные проблемы не разрешились, а дворяне продолжают проводить свое время в веселье и праздности: «Что нового покажет мне Москва? Вчера был бал, а завтра будет два». Нападки Чацкого на Москву, на уклад жизни помещиков заставляет Фамусова его опасаться. Консервативное дворянство не готово поменять свои взгляды на жизнь, свои привычки, не готово расстаться со своим комфортом. Поэтому Чацкий для фамусовского общества – «опасный человек», потому что «он вольность хочет проповедать». Фамусов даже называет его «карбонари» – революционером – и полагает, что таких людей, как Чацкий, опасно даже близко подпускать к столице.
Какие идеи защищает Фамусов и его сторонники? Больше всего в обществе старомосковских дворян ценится мнение света. Ради завоевания хорошей репутации они готовы на любые жертвы. При этом не важно, соответствует ли человек тому впечатлению, которое производит. Фамусов считает, что лучший пример для его дочери – пример отца. В обществе он «монашеским известен поведеньем». Но, когда за ним никто не наблюдает, от нравственности Фамусова не остается и следа. Перед тем, как отругать дочь за то, что та была в комнате наедине с Молчалиным, он заигрывает со своей служанкой Лизой, делает ей недвусмысленные намеки. Читателю становится понятно, что Фамусов, читающий мораль дочери, сам живет по аморальным принципам, главный из которых – «грех не беда, молва не хороша».