В команде надо иметь согласованность. надо принимать решения для победы. если, нужно идти другу другу на уступки, если в команде ребята очень настырные. внимание. а в одиночном надо иметь внимательность, надо быть очень быстрой(в каком-нибудь виде спорта) быть аккуратной, так как поддержки из команды не дождёшься. так как ты одна :(
Он хотел стать моряком.
"Артур Грэй, в отличие от Ассоль, вырос не в жалкой хижине, а в замке и происходил из богатого и знатного рода. Будущее мальчика было предрешено: он будет жить такой же чопорной жизнью, как и его родители. Однако у Грэя другие планы. Он мечтает быть отважным моряком. Юноша тайно ушёл из дома и поступил на шхуну «Ансельм», где прошёл весьма суровую школу."
Витя всегда стремился к знаниям. Он очень любил ходить в школу, ведь там есть его друзья, которые готовы всегда ему помочь. Он также ходил на уроки музыки. В 11 лет он уже готовил сам себе еду. за его старания родители дарили ему вещи о которых он мечтал. Когда вырос Витя, он стал депутатом и ни в чём не нуждался. Если упорно идти к цели, ты её всегда достигнешь.
Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушником, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, внесене із комори, і починали пересівати.<span>У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кислого молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.
</span>Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».<span>Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.</span>
