Честность, прямодушие, верность присяге, чувство долга — вот черты характера, которые приобрел Петр Гринев
Яблоко от яблони не далеко падает
<span>Под лежачий камень вода не течет </span>
<span>Цыплят по осени считают </span>
<span>Семь пядей во лбу </span>
<span>Горбатого могила исправит </span>
<span>Баба с возу — кобыле легче </span>
<span>А где щи, там и нас ищи </span>
<span>Из грязи в князе </span>
<span>Поспешишь людей насмешишь </span>
<span>Что посеешь, то и пожнешь </span>
Вот самые простые те которые вспомнились))))<span>всегда рада помочь)</span>
Ответ: Само произведение очень познавательное! Благодаря нему можно научиться. Хоть и немножко, но научится!
Понравилось:
Мне понравился мужик. Он своим трудолюбием и упорством может выжить хоть на необитаемом острове. Я тоже хотел бы быть таким человеком! Он показывает настоящий пример трудяги, а не лентяев генералов.
Не понравилось:
Оба генерала. 2 взрослых, сильных мужика, а прокормить не могут.
Их характер ужасен!! Когда они не смогли прокормиться, они сразу начали искать человека, который им поможет. Они даже не смогли нормально отблагодарить человека, который по сути им спас жизнь!
Но зная обращения к крестьянам в те года, уже хорошо, что в Петербурге они о нем не забыли
Чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. Не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. Чіпка для дітей був «виродок». І запам’ятав він це на все життя. Ховаючись від глузування в обіймах і казках баби Оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей… Все то винні люди!» Зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби Оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), Чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». А то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився Варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. Малий Чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі…»Одна з найголовніших рис, яка Притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. Ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне… Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку…» Чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. І хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та Божа сліпота відносно Чіпчи-ної долі стала роковою.Головний герой не боїться нікого й нічого. Але найстрашніше те, що в голові Чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «Винуваті люди». Безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як Чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. Але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. Надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати Варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. А один із тих убивць Чіпка. Дізнавшись цю жахливу новину Галя скрикує: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» Виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! Адже це звучить дико. Не витримує цього дружина Чіпки, не дочекається й із Сибіру свого сина Мотря.<span>
</span>