Писать стихи или сочинять сказку
На уроках літератури ми познайомилися з повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба». У цьому творі дуже цікаво розказано про героїчну боротьбу запорізьких козаків за незалежність своєї батьківщини. Найбільше в цій повісті мені сподобався Тарас Бульба.
Тарас був з числа старих запорізьких полковників. «Весь був він створений для лайливої тривоги». Старий козак пересварився з тими з своїх товаришів, які переймали польські звичаї, заводили розкіш. Йому по серцю була просте життя козаків. Тарас вважав себе захисником православ'я і справедливості. Він рвався на Січ, незважаючи на те; що був уже в літах. Старий полковник мріяв, як він приїде на Січ з своїми синами і скаже: «Ось погляньте, яких я молодців привів до вас!» Він пишався синами і бажав їм, щоб вони воювали хоробро, боронили завжди честь «лицарську».
аме таким воїном був сам Тарас Бульба. З ворогом він готовий битися до кінця. Його не лякає смерть в ім'я свободи. Тарас - мудрий і дбайливий отаман. Під час жорстокої битви він підбадьорює козаків вигуком: «Чи є ще порох у порохівницях?» І козаки в смертельному бою в свою останню годину хочуть побачити старого полковника: «Стоять козаки, не хочуть помирати, не побачивши тебе в очі».
Більше всього на світі цінує Тарас Бульба спорідненість «по душі, а не крові». Він говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». І своїми вчинками доводить це. За те, що Андрій зрадив батьківщину, зрадив товаришів, він вбиває свого молодшого сина, коли ж настає смертна година Остапа, Тарас, наражаючи себе на небезпеку, пробирається на майдан, де відбувається страта. Батько подає голос у відповідь на немічний крик сина, підведеного до останніх мук: «Батьку! де ти? Чи чуєш ти? »В останні хвилини свого життя Тарас думає не про вогонь,« яким збиралися його палити », а хвилюється за своїх товаришів:« Ось пропадуть, пропадуть ні за що! »Він кричить їм:«До берега! до берега, хлопці! »І ця рада отамана рятує козаків.
Я захоплююся Тарасом, його мужністю, прагненням до свободи, відданістю товаришам, міццю його духа, подолати яку не можуть ніякі на світі «вогні, муки» і ніяка сила.
<span><em>Любовь</em> это самое прекрасное чувство, которое может испытывать человек. Любовь к своей Родине, к своему дому, к своим родителям, к окружающему миру. Без любви человеку сложно жить, без нее он становиться жестоким.</span><span>Любовь делает этот мир добрее и светлее. Все люди на земле должны любить и уважать друг друга. Но, к сожалению, этого не происходит. Очень часто такое светлое чувство как любовь затмевают другие чувства: гнев, зависть, ненависть, жадность, алчность. Есть любовь к золоту, но нет к родителям, есть любовь к деньгам, но не к людям.</span><span>Предметы роскоши не могут удовлетворить потребность человека в любви. Почему-то для своего тела человек не жалеет денег; красивая одежда, дорогие украшения, вкусная еда. Но вот о своей душе, о своем внутреннем мире человек очень часто забывает. Ведь, если там будет совсем пусто, то человек потеряет смысл жизни. Если дерево внутри сгнило, стало пустым, то его легко валит буря. Тоже самое происходит и с человеком. Буря в его жизни может легко его сломать. Поэтому очень важно наполнять себя любовью, которая не даст сломаться.</span>
