Лiтература як мистецство слова відкриває перед читачами дивовижний світ. Це надає
можливість пізнавати сутність людей, їхні уявлення про навколишній світ і
про себе, отримувати цікаві відомості про давні події та героїв різних
часів і народів, про їхні мрії та історію формування життєвих цінностей.
Читання літературних творів має бути осмисленим. Важливо розуміти
позицію автора щодо зображених ним картин життя, з'ясувати, якими є
мотиви вчинків персонажів і причини суперечностей між ними та їхніми
інтересами, за що вони борються, які ідеали захищають і які життєві
цінності відстоюють. Письменники як майстри художнього слова намагаються
так відтворити всю багатогранність життя, різноманітність людських
характерів і безліч подій, щоб це постало в уяві читачів у вигляді живих
картин і викликало в них відповідні почуття і переживання. У цьому
полягає високий виховний потенціал художньої літератури.
Читаючи різні твори, людина не лише уявляє собі зовнішність і
характери персонажів, а й занурюється в їхні думки і почуття, емоційно
переживає те, що з ними відбувається. Симпатії читачів завжди на боці
благородних, мужніх і чесних героїв, у яких вони вчаться сміливості,
людяності, наполегливості в досягненні мети, готовності захищати ідеали
добра і справедливості. І навпаки, ниці вчинки, підступність,
жорстокість персонажів, які завдають багато зла іншим людям, завжди
викликають обурення і засуджуються як таке, чого не повинно бути в
людському житті.
Наш класс любит озорничать,когда нет учителя.Мой друг любит хитрить.
Федор Иванович Тючьев велики русский поэт за всю свою жизнь он написал много произведений и стихов . Дети читают их с выражением потомучто это стихи со смыслом. Эти произведения (какие?) останутся навсегда в моем сердце.
потом она проснулась и оказалось что это сон
Когда кавалеристы проходили через деревню Бережки, немецкий снаряд разорвался на околице и ранил в ногу вороного коня. Командир оставил раненого коня в деревне, а отряд ушёл дальше, пыля и позванивая удилами, - ушёл, закатился за рощи, за холмы, где ветер качал спелую рожь.
Коня взял к себе мельник Панкрат. Мельница давно не работала, но мучная пыль навеки въелась в Панкрата. Она лежала серой коркой на его ватнике и картузе. Из-под картуза посматривали на всех быстрые глаза мельника. Панкрат был скорый на работу, сердитый старик, и ребята считали его колдуном.
Панкрат вылечил коня. Конь остался при мельнице и терпеливо возил глину, навоз и жерди - помогал Панкрату чинить плотину.
Панкрату трудно было прокормить коня, и конь начал ходить по дворам побираться. Постоит, пофыркает, постучит мордой в калитку, и, глядишь, ему вынесут свекольной ботвы, или чёрствого хлеба, или, случалось даже, сладкую морковку. По деревне говорили, что конь ничей, а вернее - общественный, и каждый считал своей обязанностью его покормить. К тому же конь - раненый, пострадал от врага.
Жил в Бережках со своей бабкой мальчик Филька, по прозвищу "Ну Тебя". Филька был молчаливый, недоверчивый, и любимым его выражением было: "Да ну тебя! ". Предлагал ли ему соседский мальчишка походить на ходулях или поискать позеленевшие патроны, Филька отвечал сердитым басом: "Да ну тебя! Ищи сам! ". Когда бабка выговаривала ему за неласковость, Филька отворачивался и бормотал: "Да ну тебя! Надоела! ".
Зима в этот год стояла тёплая. В воздухе висел дым. Снег выпадал и тотчас таял. Мокрые вороны садились на печные трубы, чтобы обсохнуть, толкались, каркали друг на друга. Около мельничного лотка вода не замерзала, а стояла чёрная, тихая, и в ней кружились льдинки.
