Надо жить достойно, но не бросать вызов судьбе
Пьеса У. Шекспира «Ромео и Джульетта» - это повесть о любви и смерти. Гениальный автор соединил в ней великие понятия жизни любого человека : жизнь и смерть.
Главные герои произведения – Ромео и Джульетта – молодые, страстные, влюбленные. На пути их чувств стоят семейные распри двух кланов: Монтекки и Капулетти. Любовь вспыхнула вопреки обстоятельствам, но крепла благодаря противостоянию семей. Опасность разоблачений, которая грозила влюбленным, заставила их наслаждаться каждой секундой совместного времяпрепровождения.
Помощь кормилицы и отца Лоренцо запутала ситуацию до невозможности. Решение проблемы предполагало лишь разрубить ее как «гордиев узел».
Эпидемия чумы усложнила возвращение Ромео в Верону. Дальнейшие события, которые развернулись в семье Капулетти, заставили Джульетту пойти по ложному пути: обратиться к отцу Лоренцо. Как священник, он должен был найти разумный выход.
Ряд недоразумений во временных отрезках привел к трагической развязке любовь Ромео и Джульетты. Примирение семей Монтекки и Капулетти произошло над телами детей. Конец подчеркнул несоответствие действительного и желаемого в жизни.
Риси характеру головного героя: Сміливість, терпіння, упертість, життєлюбність Герой Д. Лондона переживає різні почуття, що стосуються його фізичного й морального стану, та проявляє позитивні якості характеру. Герой відчуває змореність від довгої дороги, холод Білої пустелі, тугу від усвідомлення зради товариша, страх самотності, голод, який не вгамовується мізерною «їжею», біль у ногах, розтертих до крові, та змученому тілі, відчай після марних спроб роздобути їжу, виснаженість, що призводить до галюцинацій. Але в ланцюжку відчуттів намічається зміна на краще: це сміливість, виявлена під час зустрічі з ведмедем, усвідомлення нестримного бажання жити, спокій, яким змінився страх, терпіння, з яким герой продовжує свій важкий шлях, сила волі у поєдинку з вовком. «Саме життя в ньому не хотіло загинути і гнало його вперед». Головний герой вижив, бо він був сміливий, упертий, мав силу духу, волі, високі моральні цінності, любов до життя. «Доля вимагала від нього дуже багато. Навіть помираючи, він не підкорився смерті. Можливо, це було справжнє безумство, але і в пазурах смерті він кидав їй виклик і боровся з нею». Джек Лондон не дав імені своєму героєві, який утілює в собі узагальнений образ людини, що бореться за своє виживання й у двобої з природою відстоює своє право на існування.
Смерть Икара не была напрасной. Потому что это была его фатальная ошибка, он ослушался отца, это его ошибка