<span>«Енеїда» І. П. Котляревського належить до травестійного жанру [від італ. переодягати], в якому використовується сюжет певного твору для зображення зовсім іншого, ніжу оригіналі, життя. Героїчний зміст оригіналу письменник подає в зниженому, жартівливому плані. Таким чином урочисто-піднесена розповідь перетворюється на бурлескну.</span><span>Назва твору пов’язана з ім’ям головного героя — Енея. За грецько-римською міфологією, Еней — син дарданського царя Анхіза і богині Афро-діти, один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером (VIII—VII ст. до н. є.) в «Іліаді» й «Одіссеї».</span>Еней є говним героєм поеми. Але Еней не сам, з ним усюди і завжди його вірні побратими-троянці. Яким же зображує І. П. Котляревський головного героя?Еней — відважний, хоробрий ватажок, який повів своє військо до Латинської землі. Автор, хоча іноді й за допомогою не дуже шанобливих епітетів, але з любов’ю змальовує його:Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний Завзятіший од всіх бурлак. Еней здатний і на бійку, і на розваги, і на «дипломатичні стосунки» з Ла-тином, Ацестом, Евандром та іншими царями; вміє майстерно танцювати, любить випити і погуляти.Портретний образ Енея зустрічаємо на сторінках поеми багато разів. Автор то милується ним:Прямий, як сосна, величавий, Бувалий, здатний, тертий, жвавий, Такий, як був Нечеса-князь, На нього всі баньки п’ялили, І сами вороги хвалили, Його любив всяк — не боявсь. А то змальовує у досить-таки непривабливому вигляді: Напали з хмелю перелоги, Опухли очі, як в сови, І ввесь обдувся, як барило,Еней у Котляревського і ланець, і поганець, «мутив, як на селі москаль». Він — призвідця і злодіяка всіляких витівок і бешкетів. У мирний час Еней любить добряче почастуватися хмільним, усмак поїсти, до втоми погуляти, досхочу виспатись. За розвагами й пиятикою він забуває навіть мету свого життя — побудувати нове царство, і Зевс мусить не дуже чемно нагадати йому про це. Енеєві притаманні й інші людські слабкості.<span>Разом з тим він наділений і досить симпатичними рисами: він «ласкавий, гарний і проворний, і гострий, як на бритві сталь» (тобто дотепний), доброзичливий, легко сходиться з людьми. Еней — вимогливий і суворий начальник, але добрий і справедливий, постійно дбає про своїх гольтіпак-троянців, тужить за загиблими. У скрутну хвилину, як справжній запорожець, звертається за правдою до громади.</span>
Троекратный повтор, посооянный эпитет, гипербола
<span>Однажды в лесу охотник увидел что сороки сообщают своим сородичам о том что он пришел. Вдруг деревья зашумели и зайцы замерли, вооспользышась этим охотник решил пристрелить зайца. Но олень притаился на деревом и как давай бежать на гада охотника. Тот далеко улетел. Но вернувшись в лес злой он увидел спрятавшиюсию лису и каааак пальнет! Но промахнулся... Он начал стрелять еще и еще, но бесполезно. Голодный и злой охотник вернулся домой не с чем!</span>
Рассказ "Толстый и тонкий" написал Антон Павлович Чехов, живший в 1860-1904 г.
Темой расказа стала встреча двух бывших одноклассников на вокзале. Их из описания сразу становится понятно, что "толстый" - человек богатый: от него пахло дорогими духами и он мог позволить себе дорогой обед. Тонкий предстает уставшим пассажиром, навьюченным всевозможными коробками и узлами. Ему пришлось нести их самому, так как на носильщика не оставалось денег.
У "толстого" и "тонкого" завязывается разговор. Из него мы узнаем имена: Михаил и Порфирий. Тонкий Порфирий, не скромничая, хвастается собой, своей женой и сыном. Он пустился в воспоминания, затем стал выкладывать новости о себе, о том, что произошло в его жизни со времени окончания школы. Сын Порфирия, которого представили Михаилу, не сразу снял фуражку, чтобы поприветствовать приятеля отца, а только немного подумав (оценив, не ниже ли чин толстого чина его отца).
Михаил был действительно заинтересован жизнью Порфирия, расспрашивал его, радовался встрече. Сам Порфирий ведет себя раскованно и непринужденно. Но когда тонкий узнает, что Михаил - тайный советник и имеет две звезды, то эта непринужденность улетучивается. Он съеживается и начинает вести себя подобострастно, называет старого друга "ваше превосходительство". Михаилу такое поведение противно и непонятно. Он ведь разговаривал с Порфирием как со старым другом, а стоило сказать свой чин, так он сразу унижается перед ним. Толстый пытается возразить тонкому: "К чему тут это чинопочитание?". Но тонкий лишь противно хихикал. Тогда Михаил отвернулся от Порфирия и подал на прощание руку.
Идея рассказа такова: не спеши хвастаться перед тем, кто добился большего, но и не следует унижаться перед ним. Когда разговаривашь со старым другом, занимающим высокий чин, нужно разговаривать с ним как с другом, а не как с начальником.
