Головний герой роману - молодий поміщик Євгеній Онегін - зображений Пушкіним людиною з дуже складним та суперечливим характером. Виховання, яке дістав Онегін, було шкідливим. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький барин, не звертав на сина ніякої уваги, доручивши його "вбогим" гувернерам. Тому Онегін виріс егоїстом, людиною, яка піклується тільки про себе, про задоволення своїх бажань. Для нього нічого не варті ні почуття ні інтереси та страждання інших людей. Він здатен образити, скривдити людину, навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в душі юнака так і залишилося нерозвиненим. Своєрідний характер "Євгенія Онегіна" збігається з характером самого поета. Стан Онегіна - загалом скука та лінощі, жага одноманітних задоволень за умови відсутності реального, живого діла. Це вже стало своєрідною психологією Онегіна, і він вже не в змозі її подолати. Мотивуючи поведінку свого героя, Пушкін постійно призводить до двобою поривань його душі зі звичними, навіяними світським осередком, правилами поведінки. Характер Онегіна поет не вигадав. У цьому образі він узагальнив риси, типові для цілої верстви тодішніх молодих людей. Це люди, забезпечені працею кріпосних селян, які мали безладне виховання. Проте, на відміну від великої кількості представників класу поміщиків, спокійно сприймаючих своє життя без діла і тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки все ж таки більш розумні, чутливіші, сумлінні, благородні, і вже в змозі були відчувати незадоволення від суспільного устрою та від себе самих. Їх не привчили до активних дій ні вихованням, ні соціальним ставленням до праці, вони і не думали боротися проти несправедливого суспільного устрою, розбещених цим устроєм представників дворянського класу. Вони презирливо замикалися в собі, відчували розчарування у житті, розлюченість на все і на всіх. Онегін за поглядами і по вимогами до життя на щабель стоїть вище не тільки від своїх сільських сусідів-поміщиків, але й від представників петербурзького вищого осередку. Вже у першій главі роману ми бачимо, що його недовго задовольняло порожнє, беззмістовне життя, яке вважалося нормальним серед його знайомих. Зустрівшись з Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому університеті в Німеччині, Онегін зміг сперечатися з ним на будь-яку тему, як рівня. Дружба з Ленським розкриває в ньому можливості вірних, доброзичливих стосунків між людьми, що були приховані під корою холодного егоїзму та байдужості. Побачивши перший раз Тетяну, ще навіть не поспілкувавшись з нею, не почувши її голосу, він одразу відчув поетичну душу дівчини. Онегін у ставленні до Тетяни відкрив струни доброзичливості, як і до Ленського. І все ж характер Онегіна не змінюється. Під впливом подій, зображених у романі, в душі Євгенія відбуваються незворотні зміни, а у восьмій, останній главі роману Онегін вже зовсім не той, яким ми бачили його на початку роману. Він закохався у Тетяну. Але його кохання не приносить щастя ні йому, ні їй. У романі "Євгеній Онегін" Пушкін зобразив легковажного юнака, який навіть у коханні не може дати собі ради. Тікаючи від світу, Онегін не зміг втекти від себе. Коли він це зрозумів, було вже пізно. Тетяна відхиляє його кохання, тому що не вірить йому. І це відкриває Онегіну очі на самого себе, проте нічого не змінює в його житті.
<span>1)
</span>Одним из таких стихотворений является «Я
памятник себе воздвиг нерукотворный». В этом произведении, незадолго до своей
гибели, Пушкин как-бы подводит итог всего пройденного пути.
<span>2)
</span>Пафос здесь заключается в уверенности поэта в
том, что после смерти народ его не забудет, память о нем сохранится и будет
передаваться из поколения в поколение.
<span>3)
</span>На тему «Памятник» писали следующие, мне известные
поэты: Гораций, Пушкин, Лермонтов, Державин.
<span>4)
</span>О том, что он будет долго «любезен народу»,
Пушкин знал, было в этом какое-то пророчество, которое, кстати говоря, сбылось.
Ведь мы и сегодня помним, любим и зачитываемся произведениями Пушкина.
<span>5)
</span>Свою музу он призывает к послушанию Божьей воле,
к прощению обид, к равнодушию к похвале и клевете, к доброму отношению ко всем.
<span>6)
</span>Стихотворения «Памятник» Пушкина и Державина
очень похожи между собой по смыслу. И тот, и другой не хочет забвения, они
пророчествуют себе вечную память. Ведь пока живы произведения, живы и
поэты. «Памятник» Державина отличается
тем, что по форме выдержан в традициях древнегреческой поэзии, а «Памятник»
Пушкина, в какой-то степени является подражанием державинского «Памятника». Оба
поэта возносятся над толпой, но если Пушкин спускается в неё и душевно зависим
от кривотолков и клеветы, то Державин, сознавая своё непреходящее значение, не
обращает на неё никакого внимания.
Это рассказ о том, что добрые люди прикормили журавля и назвали его Журка. Позже этот Журка ходил за людьми всегда, и не хотел улетать т.к. он к ним привык.
Без труда не вытащишь и рыбки из пруда. Семь раз отмерь один раз отрежь ,горе- не беда, глядит в книгу, а видит фигу, утро вечера мудренее. Делу время. потехе час. если долго мучиться, значит все получится