Ответ:
Художественно-выразительное средство, <u>основанное на сопоставлении</u>, называется СРАВНЕНИЕМ.
<em>Увы, как северное лето, был мимолетным гостем он...</em>
ОН сравнивается с северным летом (как северное лето)
ОН сравнивается с мимолётным гостем (был мимолетным гостем он...)
Объяснение:
<span><u>1</u>. выставлять в дурном свете
2. над дремлющим озером
3. скрыться в щели, безусловно, от озадаченного друга, печальная истина, соврать. вроде так, по словарю синонимов проверь</span>
Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.
Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.).
За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі.
Перш ніж дати загальну характеристику культурі доби Просвітництва, зупинимося на характерних спільних рисах та специфічних відмінностях Просвітництва в різних країнах. Характерними рисами Просвітництва є:
1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності.
Продовжуючи започатковану на рубежі XVII—XVIII ст. раціоналістичну систему в європейському культурному розвитку, Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за допомогою якого можна перевернути всю систему громадського та духовного життя. Проголошене просвітителями царство розуму за своєю історичною сутністю було не чим іншим, як ідеалізованим здоровим глуздом буржуазії, котра готувала собі ідейні засади приходу до влади.
Проте, незважаючи на своє всевладдя, розум повинен був рахуватися з тим, що наявні умови (абсолютистська влада ще була досить сильною) не дозволяли здійснити практичне перетворення суспільства.
2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.
Визначальним моментом культурного життя епохи Просвітництва була безмежна віра в перетворювальні можливості освіти. Передові люди того часу докладали значних зусиль для поширення знань серед усіх верств суспільства, відводячи просвіті провідну роль у прогресивному розвитку людства у руслі загального добра й справедливості. Слід зазначити, що Просвітництво розумілося ширше, ніж просте розповсюдження знань і освіти, воно включало в себе моральне та громадянське виховання, а також утвердження "істинних" уявлень про світ, суспільство та людину — на противагу "хибним" ідеям старого світу. Постулати Просвітництва не несли в собі революційного запалу, проте саме вони започаткували те соціальне піднесення, яке завершилося Французькою буржуазною революцією 1789— 1794рр.
3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.
4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.
«Шабашкин всеми правдами и неправдами старался придать делу об имении Дубровского желаемый оборот.
Перед Троекуровым Шабашкин лебезил, поддакивал Троекурову, беспрекословно подчинялся его воле. Он всячески старался угодить Кириле Петровичу и был очень доволен, когда ему это удавалось. Перед Троекуровым Шабашкин выглядел подобострастным подлизой, всегда старающимся угодить барину и поддержать его желания и настроение» . Приехав в Кистеневку, Шабашкин вовсю старался казаться как можно более важным, он „...стоял подбочась и гордо взирал около себя... “. Он был наверху блаженства и чувствовал себя полноправным хозяином Кистеневки.
Шабашкин вел себя развязно, никого не хотел признавать. Когда Владимир Дубровский заговорил с приказным об имении, то Шабашкин нагло спросил его, кто он такой и какое имеет право вступать в пререкания с приказными. Отношение Шабашкина к Дубровскому абсолютно противоположно его отношению к Троекурову. Дубровский был беден, и поэтому Шабашкин ни в грош не ставил его по сравнению с Троекуровым.
Но в поведении Шабашкина сказывается и трусость. Когда народ двинулся на приказных, Шабашкин тут же потерял все свое величие и бросился в дом. Я думаю, что Шабашкин — один из самых отрицательных персонажей повести Пушкина „Дубровский“.
Сравнив эти сцены, мы теперь видим, как заседатель Шабашкин относился к Троекурову, богатому помещику, и как относился к Дубровскому, обедневшему дворянину»
Кукабарра питается ядовитыми змеями, она хватает змею позади головы, потом бросает её вниз с высоты.