<span>Петрусь<span> народився в багатій родині поміщика. З народження він був сліпим. Мати, дізнавшись про сліпоту Петруся, намагалася оточити сина зайвою опікою і увагою. Вона прагнула балувати його, пестити і леліяти. Але дядько Петруся, Максим, що втратив на війні ногу, зажадав, щоб до хлопчика не виявляли «дурну дбайливість». На думку Максима, Петрусь повинен був сам пристосовуватися до життя. І надалі дядько залишався суворим і добрим другом хлопчика. Він не дозволяв Петрусеві відчувати свою неповноцінність. Герой з дитинства займався музикою, розвиваючи і збагачуючи свій духовний світ. Петрусь виріс повноцінним, духовно багатим і талановитою людиною. Він став музикантом. До свого першого концерту він пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Максиму, Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов'язані зі сліпотою. Герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям. Окрім того, Петрові пощастило, що він зустрів Евеліну. Дівчина покохала його і вийшла за нього заміж. Отже, він щасливий ще й тим, що пізнав кохання, має сім'ю, маленького сина, який народився зрячим. У нього попереду щасливе майбутнє.</span></span>
РОСА ЭТО МАЛЕНЬКИЕ КАПЕЛЬКИ ОСТАВШИВАСЯ ТУМАНА КОТОРЫЙ БЫЛ НОЧЬЮ ИЛИ НОЧНОГО ДОЖДЯ
Ответ:
род литературы, героическое повествование о прошлом, содержащее целостную картину народной жизни и представляющее в гармоническом единстве мир героев-богатырей. Часто эпические поэмы не имеют автора
Лиса и козёл Бежала лиса, на ворон зазевалась, — и попала в колодец. Воды в колодце было немного: утонуть нельзя, да и выскочить тоже. Сидит лиса, горюет. Идет козел, умная голова; идет, бородищей трясет, рожищами мотает; заглянул, от нечего делать, в колодец, увидел там лису и спрашивает: — Что ты там, лисонька, поделываешь? — Отдыхаю, голубчик, — отвечает лиса. — Там наверху жарко, так я сюда забралась. Уж как здесь прохладно да хорошо! Водицы холодненькой — сколько хочешь. А козлу давно пить хочется. — Хороша ли вода-то? — спрашивает козел. — Отличная! — отвечает лиса. — Чистая, холодная! Прыгай сюда, коли хочешь; здесь обоим нам место будет. Прыгнул сдуру козел, чуть лисы не задавил, а она ему: — Эх, бородатый дурень! И прыгнуть-то не умел — всю обрызгал. Вскочила лиса козлу на спину, со спины на рога, да и вон из колодца. Чуть было не пропал козел с голоду в колодце; насилу-то его отыскали и за рога вытащили.
Жанр : роман-эпопея
Автор : Фазил Абдулович Искандер
Больше не чё не могу