Нещодавно я прочитала твір М. Коцюбинського "Дорогою ціною", у якому познайомилась з двома сильними та вольовими характерами - Остапом та Соломією. Для них стало бридким життя з паном, тому вони втікають. Соломія - розсудлива жінка, яка сама зробила свій вибір, її ніхто не примушував.
Вона стала щирим другом, порадником для Остапа. Соломія ніжно турбувалась про його рани, завжди була поряд у скрутну хвилину. Соломія мужня, сильна та палка. Вона намагається врятувати коханого від турків, проте гине. Соломія йде з життя героїнею, яка ладна на справжній подвиг заради близької людини.
Ответ:
1.Як називалася книжка яку поп дав Михайлику?
"Космографія"
2.Що сбирали Михайлик з Любою?
Черешні та інші ягоди
3.Яке слово було святим для матері Михайлика?
Насіння
4.Що вабило Михайлика у небі?
Зорі
5.Що написав Михайлик?
П'єсу
6.Хто розбивав лід на річці своїм востом?
Щука
7.Що подарував батько Михайлику?
Чоботята
8. Яке слово нагадувало Михайлику найдорожчі дні дитинства?
Кирея
9.Кому віддав насіння Михайлик?
Жебрачці
10.Куди відвів Михайлика його тато?
До школи
11.Що побачив Михайлик в небі на початку твору?
Лебедів
12. Як звали вчительку Михайлика?
Настя Василівна
Объяснение:
Ну а потом сам(а) придумаешь другие ответы, это же типо в форме теста нужно сделать
Ну це легко, якщо ти прочитала цю казку. напишу план як записати: 1). назва 2). автор 3). головні герої 3). максимально короткий зміст (про що йдеться в казці) 4). можна написати подходящюй прислів'я до казки
Вірші почав писати
російською мовою під час навчання в Полтавській гімназії. У 1846 році
він відібрав п’ятдесят найкращих своїх віршів і на початку наступного
року видав у Полтаві їх окремою книжечкою, давши їй назву «Стихотворения
Леонида Глебова 1845 и 1846». Замість похвали й позитивних відгуків у
критиці, учень був викликаний інспектором гімназії І. І. Боровиковським
для винесення догани за видання книжки без відома дирекції гімназії. Глібов був двічі
одружений, рідних дітей не мав (діти померли в дитячі роки). По смерті
першої дружини Глібов жив сам 11 років. Всиновив сина другої дружини
Олександра.
З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому
доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор
порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,
викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом
Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли
Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
Л. Глібов «зумів залучити до співпраці у «Черниговском листке» багато
відомих діячів (П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, П. Єфименко, П.
Кузьменко, О. Маркевич, О. Тищинський, М. Олександрович, І. Андрющенко
та ін.)
За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком
у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над
ним поліцейський нагляд. Лише через п’ять років Глібов виклопотав
посаду завідувача земською друкарнею. За п’ять років без роботи він мав
удосталь часу на самоспоглядання.
Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича.
Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою.
За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню
байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори,
вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.
Ідеалом для Л. Глібова було спокійне життя, без перевантажень і
випробувань. «Епітет завзятий мені не личить, — писав він 22 червня 1861
року в листі до О. Я. Кониського, — тому що я мир і спокій вважаю
синонімами щастя». Лише велика любов до України й покликання журналіста
підштовхують його до такої клопітної справи, якою було редагування
щотижневої газети.
Ответ:
Іван Якович Франко, велет української культури, все життя виявляв гарячий, непідробний інтерес до історії вселюдської та національної, української. Серед його здобутків у цій царині слід передусім згадати повість «Захар Беркут» («Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці» — такий підзаголовок дав сам автор), воістину класичний твір, в котрому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на суворій основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.
В історичній повісті І. Франка «Захар Беркут» змальовується, як жителі гірського села Тухля зуміли не лише зупинити багатотисячне монгольське військо, а й знищити його. У цьому їм допомогли мужність, згуртованість, кмітливість і навіть сама природа рідного краю. Заради перемоги над ворогом Захар Беркут пожертвував життям сина, і лише щасливий випадок урятував його. Готовий до самопожертви заради батьківщини й Максим Беркут. Мирослава, відмовившись від батька-зрадника, стає на бік справедливості. Твір закінчується щасливо й дає добрий урок нащадкам, які часто забувають, що громада — велика сила і що щастя кожного залежить від свободи вітчизни.