В центре - образ народной героини Франции Жанны д`Арк. В 1429 г. юная крестьянка из Домреми встала во главе французской армии и за год изменила ход Столетней войны между Англией и Францией. Переломным событием стало снятие осады с Орлеана. Вдохновляемые Жанной солдаты одержали ряд блистательных побед и отвоевали часть Франции, захваченной англичанами.Однако многим пришелся не по нраву стремительный взлет девушки из народа: став жертвой предательства, Жанна попадает в плен к сторонникам англичан и предстает перед церковным судом. В этот тяжелый для нее час зритель и встречается с героиней пьесы.Вот уже девять месяцев в Руане длится процесс: английский граф Варвик, французский епископ Кошон, Фискал и Инквизитор пытаются во что бы то ни стало опорочить Жанну и заставить ее отречься от своих деяний. Судьи предлагают Жанне рассказать свою историю, и та погружается в воспоминания. В детстве она впервые услышала голоса святых. Сначала они призывали ее быть послушной и молиться Богу, а когда она выросла, приказали идти на помощь королю и вернуть ему королевство, раздираемое на куски англичанами. Отец Жанны, узнав, что дочь его собирается стать во главе армии и отправиться в поход спасать Францию, приходит в ярость и избивает ее. Мать тоже не одобряет намерений Жанны. В слезах девушка жалуется своим голосам: никто ее не понимает, а "Франция такая тяжкая ноша"...<span>Вдохновленная свыше, Жанна отправляется в ближайший городишко Вокулер, идет к коменданту Бодрикуру и просит у него мужской костюм, коня и вооруженный эскорт до Шинона, где находится резиденция дофина Карла, с которым ей непременно надо встретиться.</span>
Напиши про те, який сильний духом був Славко,про те,як він здолав тяжку хворобу в дитинстві.Розвинь думку про те, наскільки унікальний характер кожного персонажу, зокрема Славка, який є втіленням справжнього чоловіка
Наталочка це дивчинка яка дизналася про таемницю шабли вона поихала збатьками на форт и познайомилася з Антипом в нет були обдерти Колина вона думала до батьки ни коли ИИ не знайдуть
Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян. Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.<span>З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини»</span>