Епітети малий хлопчина, ясним соколом. метафора таїться пророкування, виглядають очі. порівняння мов скажена хуртовина,наче вітер у негоду.
Епітети метафори,порівняня,паралелізм;
Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. Його життєпис складали письменники, історики, філософи, а окремо від них із переказів і легенд творила привабливий образ багатюща поетична уява народу.
Те, що залишив він нам у спадщину, — це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпають наснагу ще десятки поколінь. Григорій Савич Сковорода до самої смерті був мандрівним філософом, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки і життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав. Цей видатний просвітитель усього себе присвятив високій і благородній справі духовного пробудження українського народу.
Щастя... А що таке щастя? Для одних — це багатство, кар'єра, а для інших? На мою думку, щастя залежить від особистості, вона його кує протягом усього свого життя. Чимало є художніх творів і наукових трактатів, які по-різному пояснюють, у чому щастя людини.
Український філософ і просвітитель Григорій Сковорода вбачав щастя у праці, єднанні з природою, в чесному житті, у душевній злагоді із самим собою, у вільній і незалежній державі.
Видатний мислитель розвинув ідею "сродної праці", тобто такої, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Саме в улюбленій праці бачив письменник єдиний засіб досягнення щастя. Коли людина працює за покликанням, тоді вона принесе найбільше користі суспільству, і така споріднена праця робить її по-справжньому щасливою.
<span> Мы часто всей семьей бывали в лесу. Однажды, катаясь на лыжах, в чаще видели лося. Казалось бы, лось - обыкновенное животное для татарстанской природы. Но, когда он стоял недалеко от нас, задевая крупными рогами обсыпанные пушистым снегом ветки деревьев, какой восторг охватил нас! И мы шепотом говорили друг другу: "Смотри, смотри - лось". Невольное уважение зародилось у нас к лесу в целом, который мы воспринимали как дом для многих животных и птиц и куда мы пришли как бы в гости. И такие необычные лесные встречи у нас случались не раз. Как-то старшему сыну в школе дали задание написать сочинение об осеннем лесе. В сентябре мы всей семьей сели на велосипеды и поехали в лес за грибами, заодно было решено набраться впечатлений для сочинения.
Оставили велосипеды в укромном месте, а сами пошли по лесу искать грибы. Я останавливала сыновей и обращала их внимание на красоту осенней природы: мы любовались пышными елями, высокими соснами, покрытыми золотыми листьями березами и красными осинами, укромными полянами.
Но вот мы со старшим сыном не то чтобы заблудились, но остались одни в зарослях леса, стали кричать "ау, ау!", вышли на колею с крутым поворотом. Вдруг услышали топот, остановились. И тут прямо на нас выскочил крупный серый заяц с длинными ушами и такими же длинными пружинистыми ногами. Видимо, он испугался наших криков. И люди, и заяц от такой неожиданной встречи застыли на месте и несколько секунд смотрели друг на друга. Наконец серый опомнился и боком в высоком прыжке нырнул прямо в кусты.
Как же часто потом мы рассказывали родным и друзьям об этой удивительной встрече, с восторгом вспоминали, какие у зайца были глаза.
- Большие и косые, - убеждал сын, - а ноздри ходили ходуном. И еще он громко дышал, наверное, от страха.
Замечательное сочинение о лесе написал сын. Он получил за него пятерку и потом еще долго хранил эту школьную тетрадку.</span>
Тому що їх пересказує народ (може скорочувати або щось додавати)
