Дихання здійснюється всією поверхнею тіла, в шкірі розвивається зазвичай густа мережа капілярних судин. Шкіра тварин вкрита слизом який захищає її від висихання та допомагає пересуватися в грунті, тільки крізь вологу шкіру проникає в тіло черв’яка- кисень.
Дощовий черв'як відноситься до групи кільчастих хробаків. У нього немає ніяких особливих органів, призначених спеціально для газообміну, і газообмін відбувається шляхом дифузії через всю поверхню тіла. Спеціалізовані органи їм, по суті, і не потрібні, оскільки завдяки циліндричної формі тіла відношення площі поверхні до об'єму у них велике, а при своїй відносно малій активності вони витрачають не так багато кисню.
Тонка шкіра дощового черв'яка (Кутикула) постійно зволожується секретом знаходяться в епітелії залоз. В епітелії безпосередньо під кутикулою розташовані капіляри. Відстань між кровоносними судинами й поверхнею тіла невелика, і це забезпечує швидку дифузію кисню в кров.
Имеет по два гена, например (BB), (bb)
Епіте́лій, або епітеліа́льна ткани́на (лат. epithelium, від грецького епі- + thele — молочна залоза) — шар клітин, що вистилає поверхню (епідерміс) і порожнини тіла, а також слизові оболонки внутрішніх органів, травної системи, дихальної системи, сечостатевої системи. Крім того, утворює більшість залоз організму. Складається з клітин, які щільно розташовані одна біля одної, міжклітинної речовини мало.
Види епітелію:
покривний
залозистий
Функції:
захисна (епітелії шкіри)
секреція (епітелій, що входить до складу залоз)
всмоктування (епітелій шлунково-кишкового тракту)
виділення (епітелій органів виділення)
газообмін (епітелій легеневих пухирців)
Головні особливості епітеліальних тканин — швидка регенерація і відсутність кровоносних судин.
Поділяється на одношаровий, багатошаровий, залозошаровий, війчастий і залозистий епітелій, а також розрізняють види за формою клітин тканини: кубічний, плоский, циліндричний. Одношаровий епітелій вкриває стінки судин і внутрішніх органів, бере участь в обміні речовин та частково виконує захисну функцію. Багатошаровий — це зовнішній покрив людини, тобто шкіра. Відмежовує зовнішнє середовище від внутрішнього, захищає від механічних пошкоджень та проникнення мікроорганізмів. Багатошаровий епітелій найшвидше відновлюється, вистилає порожнину рота. Війчаста епітеліальна тканина вистилає носову порожнину, затримує пил та різні частинки, вистилає й тонкий кишечник, де виконує всмоктувальну функцію. Залозистий входить до складу залоз і забезпечує виділення гормонів і секретів.
Брюшной тифБрюшной тиф – это острое инфекционное заболевание из группы антропонозов. Возбудитель – брюшнотифозная палочка. Инкубационный период – 10–14 дней. Совпадение клинических циклов течения брюшного тифа с определенными циклами анатомических изменений в лимфатических образованиях кишечника послужило основанием построения схемы морфологических изменений по стадиям.На первой стадии морфологических изменений, по сроку совпадающей обычно с 1-й неделей заболевания, в лимфатическом аппарате кишок наблюдается картина так называемого мозговидного набухания – воспалительной инфильтрации пейеровых бляшек и солитарных фолликулов.Во второй стадии, соответствующей 2-й неделе заболевания, происходит некротизация набухших пейеровых бляшек и солитарных фолликулов (стадия некроза). Некроз обычно захватывает только поверхностные слои лимфатического аппарата кишечника, но иногда может доходить до мышечной и даже до серозной оболочки.В третьей стадии (период образования язв), примерно соответствующей 3-й неделе заболевания, происходит отторжение омертвевших участков пейеровых бляшек и солитарных фолликулов и образование язв. Этот период опасен возможными тяжелыми осложнениями (кишечное кровотечение, перфорация).Четвертая стадия (период чистых язв) соответствует концу 3-й и 4-й недели заболевания; в этом периоде дно брюшнотифозной язвы становится широким, она очищается и покрывается тонким слоем грануляционной ткани.Следующая фаза (период заживления язв) характеризуется процессом заживления язв и соответствует 5—6-й неделе болезни.Морфологические изменения могут распространяться на толстую кишку, желчный пузырь, печень. При этом на слизистой оболочке желчного пузыря обнаруживают характерные для брюшного тифа язвы, а в печени – тифозные грануломы; заболевание протекает с симптомами поражения этих органов (желтуха, ахоличный стул, повышенное содержание в крови билирубина и т. д.). Поражение кишечника при брюшном тифе и паратифе всегда сочетается с поражением регионарных лимфатических желез брыжейки, а нередко – и забрюшинных желез. При микроскопии в них отмечается такая же макрофагальная реакция, как и в лимфатическом аппарате стенки кишки. В увеличенных лимфатических узлах брыжейки наблюдаются очаги некроза, в отдельных случаях захватывающие не только главную массу лимфатического узла, но и переходящие на передний листок брюшного покрова, что может вызывать картину брыжеечно-перфоративного перитонита. Могут поражаться и другие лимфатические узлы – бронхиальные, паратрахеальные, медиастинальные. Селезенка при брюшном тифе увеличена в результате кровенаполнения и воспалительной пролиферации ретикулярных клеток с образованием специфических гранулом. Печень набухшая, мягкая, на разрезе тусклая, желтоватая, что связано с выраженностью паренхиматозного перерождения. В почках находят мутное набухание, иногда некротический нефроз, реже геморрагический или эмболический нефрит; нередки воспалительные процессы в мочевыводящих путях. В костном мозге возникают участки кровоизлияния, тифозные грануломы, иногда – и некротические очажки. Отмечаются дегенеративные изменения в сердечной мышце. Патологоанатомические изменения в легких при тифо-паратифозных заболеваниях носят в большинстве случаев воспалительный характер. Обнаруживаются гиперемия мозговых оболочек и отек вещества головного мозга.
СальмонеллезСальмонеллез – это кишечная инфекция, вызываемая сальмонеллой; относится к антропозоонозам.
Патологическая анатомияПри наиболее часто встречающейся гастроинтерстинальной форме сальмонеллеза макроскопически выявляется наличие отека, гиперемии, мелких кровоизлияний и изъязвлений в слизистой оболочке желудочно-кишечного тракта. Гистологически обнаруживаются: избыточная секреция слизи и десквамация эпителия, поверхностные некрозы слизистой оболочки, сосудистые расстройства, неспецифическая клеточная инфильтрация и т. п. Кроме указанных изменений, при тяжелых и септических формах болезни нередко наблюдаются признаки дистрофии и очаги некроза в печени, почках и других органах. Обратное развитие морфологических изменений у большинства больных наступает к 3-й неделе болезни.
ДизентерияДизентерия – это острое кишечное инфекционное заболевание с преимущественным поражением толстой кишки и явлениями интоксикации. Макроскопически в просвете кишки содержатся полужидкие или кашицеобразные массы с примесью слизи и иногда с прожилками крови. Кишка местами немного удлинена, в других участках спазмирована. Слизистая оболочка вздувшаяся, неровно полнокровная, покрыта большими хлопьями слизи или более равномерно распределенным и менее вязким содержимым. После его ликвидации различимы мелкие кровоизлияния и неглубокие изъязвления на вершинах складок. Лимфатические узлы брыжейки вырастают в размерах, делаются красноватыми. Все изменения имеют очаговый характер.
<span>Плауноподібні — це багаторічні трав’янисті вічнозелені рослини, рідше напівкущі. Серед вимерлих плауноподібних відомі деревоподібні форми. Усього нараховується близько 450 сучасних видів плауноподібних.</span>У життєвому циклі домінує спорофіт. Спорофіти у більшості видів складаються з розгалуженого кореневища, від якого відходять наземні гілки й додаткові корені. Спорангії розташовані на верхній поверхні видозмінених листків (спорофілів), які можуть збиратися у стробіли. Гаметофіти можуть бути як одностатевими, так і двостатевими, підземними або надземними. Трапляються безхлорофільні гаметофіти, які живляться за рахунок мікоризи або поживних речовин спори. Органи розмноження — антеридії й архегонії. Спермії мають два джгутики. Вони можуть рухатися до яйцеклітини лише в рідкому середовищі.Плауноподібні дуже поширені. Вони використовуються в медицині, а їх спори, крім того, у піротехніці й металургійній промисловості.Загальна характеристика відділу Хвощеподібні<span>Хвощеподібні — це багаторічні трав’янисті рослини. Серед вимерлих хвощеподібних відомі деревоподібні форми. Усього нараховується 32 сучасні види хвощеподібних, які представляють єдиний рід — хвощ.</span>Спорофіти хвощів мають членисту будову. Їхні пагони складаються з вузлів, від яких відходять листки й гілки, і міжвузлів. Міжвузля мають ребра (гребені), в яких у клітинах епідермісу відкладається кремнезем. Стебла зелені, виконують функцію фотосинтезу. У деяких видів стебла двох типів: зелені фотосинтезуючі вегетативні й безхлорофільні спороносні. Є кореневища. Спорангії розташовані уздовж краю зонтикоподібних структур — спорофілів, які зібрані на верхівці стебла й утворюють стробіл.Гаметофіти зелені, дуже маленькі. Органи розмноження — антеридії й архегонії. Спермії мають багато джгутиків. Вони можуть рухатися до яйцеклітини лише в рідкому середовищі.<span>Хвощі дуже поширені, але ростуть переважно у північній півкулі. Зазвичай трапляються біля води або у вологих місцях. Використовуються в медицині та, іноді, у різних видах господарської діяльності. Молоді пагони хвощів їстівні. Більшість видів — пасовищні бур’яни.</span>