Привет , вроде то ліття. Поет показує пробудження громадських
інтересів у передовихлюдей свого часу, їхнє бажання до активної дії.
Особиста драма Євгенія Онєгіна відобразила духовну драму прогресивного
дворянства 20-х років XIX століття.Євгеній Онєгін різко виділяється
серед інших героїв роману. Він не «позитивний герой», але і не
«негативний герой». І це змушує нас активніше, без підказування автора,
самим розібратися в характері героя роману.Соціальне становище і
виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого
пана, «спадкоємець усіх своїх рідних». Йому не потрібно було трудитися
за шматок хліба, він не вмів і не хотів трудитися. Пушкін підкреслює це,
прямо говорячи про свого героя, що «праця завзята йому була
нудна».Виховання, яке отримав Онєгін, було саме кепське. Його батько,
легковажний петербурзький пан, передоручив виховання сина убогим
гувернерам, «мадамам» і «мосьє», які нічого не навчили хлопчика, ніяк не
виховували його і тільки злегка лаяли за пустощі:Мы все учились
понемногуЧему-нибудь и как-нибудь.Не важко зрозуміти, що з Онєгіна виріс
закінчений егоїст, що піклується тільки про себе, про свої бажання і
задоволення, що не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання
інших людей, здатний із легкістю скривдити, образити, заподіяти горе
людині, навіть не помічаючи цього.Гарні задатки його душі завдяки
вихованню і життєвій обстановці залишалися під спудом, не набули
розвитку.Онєгін обертається у вищому світі. Спочатку він живе, як і всі
світські люди: їздить на бали, упадає за жінками, зустрічається з
друзями в ресторані, ходить у театри. Але це він робить без задоволення,
як щось обов'язкове, його навіть перестало цікавити, що відбувається на
сцені:Потом на сценуВ большом рассеянье взглянул,Отворотился — и
зевнул.Але за своїми поглядами і вимогами до життя Онєгін стоїть
незрівнянно вище не тільки від своїх сусідів-поміщиків у селі, але і
представників петербурзького вищого світу. Онєгіна не задовольняло
порожнє, беззмістовне життя, яке вважали за нормальне його світські
знайомі.Им овладела тоска, хандра:Он застрелиться, слава
богу,Попробовать не захотел,Но к жизни вовсе охладел.Как Child-Harold,
угрюмый, томныйВ гостиных появлялся он.Проте в Онєгіна не вистачило ні
сили, ні бажання порвати з цим життям. При цьому його егоїзм,
неуважність до почуттів інших змушують його постійно чинити зло людям,
із якими стикає його доля. Одержавши любовний лист від Тетяни, він, не
маючи наміру розділити її почуття, чесно вирішує сказати їй про це, щоб
відразу убити в ній усяку надію.Егоїзм і неуважність до людей
позначаються і в подальшій поведінці Онєгіна. Вирішивши помститися
Ленському, який умовив його приїхати на провінційний бенкет, Онєгін
починає демонстративно, на очах у всіх, залицятися до нареченої свого
друга, Ольги. Він дійсно «розлютив» і засмутив Ленського, але йому й у
голову не приходить, що цими залицяннями він у той же час заподіяв гіркі
страждання ні в чому не винній перед ним, закоханій в нього Тетяні. І
це в день її іменин!Характер Онєгіна не вигаданий Пушкіним. Він у цьому
образі узагальнив риси, типові для цілого прошарку молодих людей. Це
люди, забезпечені працею кріпаків, які одержали безладне виховання. Але,
на відміну від більшості представників пануючого класу поміщиків, які
спокійно й безтурботно ставилися до свого бездумного і спокійного життя,
ці молоді люди, більш розумні, чуйні і благородні, відчували
невдоволеність навколишнім середовищем і у той же час — невдоволення
собою. Вони замикалися в собі, почували себе розчарованими в житті,
озлобленими на все і на всіх. Вони різко виділялися серед світської
юрби, здавалися в суспільстві якимись дивними людьми, але самі
продовжували таке ж беззмістовне світське життя, добре розуміючи його
порожнечу і не зазнаючи від нього нічого, крім нудьги і щиросердечних
страждань.<span>Пушкін зображує в особі Онєгіна егоїста, але це не
самовдоволений, закоханий у себе егоїст, а, як назвав Онєгіна В. Г.
Бєлінський, «егоїст, який страждає». Він розуміє, що основне джерело
його туги — це відсутність діяльності, праці. Але саме до цього він і не
був спроможний внаслідок свого виховання. «Лінь, що нудьгує» — от
характерна риса Онєгіна.</span>
1.Петр Гринев - молодой человек, дворянин, сын состоятельного помещика, владеющего 300 крепостными крестьянами.О внешности Петра Гринева известно следующее:
"...Надели на меня заячий тулуп, а сверху лисью шубу..."
"...Мы сняли мундиры, остались в одних камзолах и обнажили шпаги..." (о внешности Гринева больше ничего не известно. Гринев ведет рассказ от своего имени и поэтому сам не описывает свою внешность)
2.Маша Миронова не была девушкой, обладающей необычной внешностью. Напротив, ее наружность была вполне типична, хоть и не лишена приятных, симпатичных качеств. В то же время Маша обладала исключительным внутренним миром – она была предельно доброй и милой девушкой.О внешности девушки известно не много: девушка была круглолицей и румяной. У нее были светло-русые волосы и ангельский голос. Одевалась Маша всегда просто, но в то же время очень мило. 3. Швабрин-Образ персонажа Швабрин Алексей Иванович Швабрин - молодой аристократ, офицер, который попал в Белгородскую крепость за то, что на дуэли убил своего соперника. В повести «Капитанская дочка» он показан как низкий, циничный и высокомерный человек. 4.Емельян Пугачев в большинстве случаев обладает негативными качествами характера. Он самоуверен и самолюбив.
<span>Синдбад - имя легендарного моряка, попадавшего во множество фантастических приключений во время путешествий через моря к востоку от Африки и к югу от Азии. Коллекция историй его путешествий составляет «Семь путешествий Синдбада-морехода» в книге «Тысяча и одна ночь» и основана частью на реальном опыте восточных мореплавателей, частью - на античной поэзии, такой как «Одиссея» Гомера, а частью - на индийских и персидских чудесных рассказах-«мирабилиях».</span>
«Самое большое сокровище – это время, отпущенное мне на жизнь». Это, наверное, лучшая мысль, лучший афоризм о времени, который я слышал. Его суть в том, что время следует ценить: каждую минуту.
Что же такое время? Мне всегда представлялось время, как нечто, что нельзя измерить. Пусть и существуют меры времени: часы, минуты, года, секунды, само его понятие все равно мне всегда казалось неизмеримым. Однако, у времени есть научное определение – это мера длительности существования всех объектов. Весь наш мир построен на понятии времени, все явления и события на планете так или иначе зависят от него.
Считается, что время течет необратимо, то есть только вперед: из прошлого в настоящее, а потом в будущее. Нет в природе машины времени, хотя писатели-фантасты всегда воображали в своих книгах ее изобретение: невозможно в реальности вернуться по времени назад и прожить уже прожитые раньше моменты жизни заново. Это можно сделать только в мыслях.
Наш учитель по физике говорит, что нет в мире единой теории времени. Существует только масса разных теорий, которые то с одной стороны, то с другой подходят ко времени. Некоторые из них даже противоречат друг другу и спорят друг с другом. Например, теория оси времени рассказывает о том, что время – это прямая линия. Она ведет от прошлого события к будущему. А теория относительности делит все события на прошлые, будущие и неопределенные.
Обычному человеку, который не стремится в ученые-физики, надо просто научиться верно планировать время в жизни. Выработать в себе пунктуальность, умение сэкономить где-то время, привычку тратить часы с пользой. Тогда можно везде успеть и не жалеть о потраченном времени.