<span>История открытия фотосинтезаПервые опыты по фотосинтезу были проведены Джозефом Пристли в 1770—1780-х годах, когда он обратил внимание на «порчу» воздуха в герметичном сосуде горящей свечой (воздух переставал быть способен поддерживать горение, помещённые в него животные задыхались) и «исправление» его растениями. Пристли сделал вывод что растения выделяют кислород, который необходим для дыхания и горения, однако не заметил что для этого растениям нужен свет. Это показал вскоре Ян Ингенхаус.Позже было установлено что помимо выделения кислорода растения поглощают углекислый газ и при участии воды синтезируют на свету органическое вещество. В 1842 Роберт Майер на основании закона сохранения энергии постулировал что растения преобразуют энергию солнечного света в энергию химических связей. В 1877 В. Пфеффер назвал этот процесс фотосинтезом.Хлорофиллы были впервые выделены в 1818 П. Ж. Пельтье и Ж. Кавенту. Разделить пигменты и изучить их по отдельности удалось М. С. Цвету с помощью созданного им метода хроматографии. Спектры поглощения хлорофилла были изучены К. А. Тимирязевым, он же, развивая положения Майера, показал что именно поглощенные позволяют повысить энергию системы, создав вместо слабых связей С-О и О-Н высокоэнергетические С-С (до этого считалось что в фотосинтезе используются жёлтые лучи, не поглощаемые пигментами листа). Сделано это было благодаря созданному им методу учёта фотосинтеза по поглощённому CO2, в ходе экспериментов по освещению растения светом разных длин волн (разного цвета) оказалось что интенсивность фотосинтеза совпадает со спектром поглощения хлорофилла.Окислительно-восстановительную сущность фотосинтеза (как оксигенного, так и аноксигенного) постулировал Корнелис ван Ниль. Это означало что кислород в фотосинтезе образуется полностью из воды, что экспериментально подтвердил в 1941 А. П. Виноградов в опытах с изотопной меткой. В 1937 г. Роберт Хилл установил что процесс окисления воды (и выделения кислорода), а также ассимиляции CO2 можно разобщить. В 1954—1958 Д. Арнон установил механизм световых стадий фотосинтеза, а сущность процесса ассимиляции CO2 была раскрыта Мельвином Кальвином с использованием изотопов углерода в конце 1940-х, за эту работу в 1961 ему была присуждена Нобелевская премия.В 1955 году был выделен и очищен фермент рибулозобисфосфат-карбоксилаза/оксигеназа. С4 фотосинтез был описан Ю. С. Карпиловым в 1960 и М. Д. Хэтчем и К. Р. Слэком в 1966.</span>
Тварини завжди мали велике значення для людини. Життя древніх людей повністю залежала від їх знанні про навколишню природу, особливо Про тварин. Важливо було знати, де і як полювати на звірів і птахів, ловити рибу, як рятуватися від хижаків, навчитися утримувати й розводити тварин. Наука зоологія має довгу та цікаву історію. Перші книги про тварин відомі із Стародавнього Китаю та Індії. Однак наукова зоологія бере початок у Стародавній Греції і пов’язана з працями великого вченого Аристотеля (IV ст. До н. Е.).
Він описав близько 500 видів тварин, розділивши їх на дві групи: що мають червону кров і без крові. До першої групи Аристотель відносив всіх вищих тварин: звірів, птахів, гадів (земноводних і плазунів) І риб; до другої групи – нижчих тварин: комах, раків, молюсків. хробаків та ін. Так вперше були розділені тварини на хребетних і безхребетних. Аристотель описав будову і розвиток, поширення і значення відомих тоді тварин. Праці Арістотеля були для свого часу зоологічної енциклопедією, а її автора тепер цілком заслужено називають батьком зоології. Основна праця Аристотеля, який визначив подальший розвиток зоології, – «Історія тварин». Ця праця був написаний в другій половині IV ст. до н. е. давньогрецькою мовою, а вперше перекладений на російську мову і виданий у Росії ТІЛЬКИ в 1996 р
Середні століття трохи додали до пізнання тваринного світу. Були забуті навіть багато відомості про тварин, відомих в античний час. У Середні століття зоологічна наука розвивалася у зв’язку з конкретними практичними завданнями: утриманням і розведенням тварин, полюванням на звірів і птахів,
Інтерес до вивчення тварин різко зріс в епоху Відродження в зв’язку з розвитком торгівлі і мореплавання.
З численних експедицій мандрівники привозили відомості про невідомі раніше тварин, накопичувалися дані про поширення і різноманітті тваринного світу.
Важливе значення для вивчення найпростіших мало винахід мікроскопа. Мистецтво шліфувати лінзи було відомо давно. Неодноразово намагалися розглядати дрібні об’єкти за допомогою декількох лінз. Найбільшого успіху досяг голландець Антоні ван Левенгук (1632-1723). Його конструкція мікроскопа була найбільш вдалою. Він відкрив і описав невідомий тоді вченим Світ найпростіших тварин. Приїжджав до Левенгук і Петро I з метою побачити «таємниці природи».
Число вивчених організмів стало таке велике, що необхідно було їх класифікувати. Пропонувалися різні класифікації рослин н тварин.
Найбільше значення для подальшого розвитку зоології мали праці шведського вченого Карла Ліннея, що поклали початок сучасної класифікації тваринного світу та сучасним науковим назв рослин і тварин.
Велике значення для вивчення тваринного світу Росії мали експедиції, організовані Академією наук, створеної і 1725 за вказівкою Петра I.
Російський академік П.С. Паллас (1741-1811) здійснив експедиції в Поволжі, на Урал, південь Сибіру, досліджував Прикаспійську низовина, Північний Кавказ, Крим. Використовуючи відомості власних та інших академічних експедицій, Паллас створив капітальну працю «Російсько-Азіатська Зоографія», в якому були описані всі відомі на той час хребетні тварини Росії.
Новий етап у розвитку зоології, як і інших біологічних наук, починається з другої половини XIX ст. після видання книги Чарльза Дарвіна “Походження видів шляхом природного відбору» (1859). Ч. Дарвін переконливо довів, що тваринний світ змінюється в результаті природного розвитку; формування нових видів відбувається в боротьбі за існування і за рахунок виживання найбільш пристосованих.
На основі створеного Дарвіном еволюційного вчення зоологія стала швидко розвиватися. Великі успіхи були досягнуті в систематики. Про це свідчить опис багатьох нових видів тварин. Якщо Аристотель описав тільки близько 500 тварин, то К. Линнею стало відомо 4208 видів, на початку XIX ст. їх було описано 48 тис., наприкінці XIX столетня – 400 тис., а зараз відомо більше 1 млн видів.
Ґрунтовну підтримку еволюційне вчення отримало в Росії. Велике значення для розвитку зоології мали експедиції А.Ф. Миддендорфа на північ і схід Сибіру, П.П. Семенова-Тянь-Шанського, Н.М. Пржевальського, їх учнів і послідовників в Центральну Азію, дослідження з порівняльної ембріології А.О. Ковалевського та І.І. Мечникова, по палеонтології – В.О. Ковалевського, по фізіології – ІМ. Сеченова і І.П. Павлова.
Полисахариды выполняют две основные функции: строительную и энергетическую. (Углеводы)
Ткани— это совокупность клеток и неклеточных структур (неклеточных веществ), сходных по происхождению, строению и выполняемым функциям. Выделяют четыре основные группы тканей: эпителиальные, мышечные, соединительные и нервную
1) Лиственница на зиму сбрасывает хвою.
2) "Цветение" хвойных - понятие условное. Это голосеменные растения, и поэтому цветки у них не образуются. "Соцветиями" хвойных называют мужские стробилы - собрание микроспорангиев на одной оси; в них образуется пыльца.
<span>3) Так же, как и плоды - тоже признак покрытосеменных растений, но никак не голосеменных, к которым относятся хвойные. Шишки - это женские стробилы - собрание мегаспорангиев.</span>