Примерные план сочинения на тему: «Берегини» домашнего костра.
а) Маруся Кайдашиха. Она была трудолюбивой и ловкой, но постепенно, когда «терлась вокруг господ», стряпая для них, научила манерности, льстивости, лености. Душа ее в плену мелкособственнической психологии: Мотрини родители богатые, а потому достойны уважения, а Мелашчине бедные, можно и пренебрегать ими. Это на первый взгляд. А как заглянут в дом, то можно убедиться: она не только не бережет мир, а и разрушает его в семье.
б) Мотря. (Карп полюбил Мотрю не за полные сундуки добра, а захарактер, за внешность. И «брикливисть» Мотри оборачивается в семейных ссорах эгоизмом, грубостью, жадностью, неуважением ко всеи родне. Даже детей и мужчин она одевала в короткие рубашки и штаны, так как экономила на них, хотя это было смешно и оскорбительно.
в) Мелашка. Мелашку сначала ввели в заблуждения внешние признаки благосостояния: большой дом, благосостояние. И за этой картиной очень быстро открылась для нее страшная правда: там нетлюбви. Некоторое время держалась она любовью к Лавринуа и его ласке. Тем не менее не выдержала и она. Когда она венулась домой из Киева, она больше не была той поэтической Мелашкою, которой весь мир улыбался. Она ссорится с Мотрей, она теряет прекрасные душевные качества.
Община села Семигори. Обычно община диктует моральные залоги, так как в неи живет народная мораль. Так было когда-то. Теперь каждый делит общее дело по принципу: разве мне одному это надо. Так совершают с тем горбом возле Кайдашевоа дома, об который все ломали телеги. Конечно, ссоры Кайдашев все осуждают, тем не менее разве и они сами не такие? Легко говорить о чужих проблемах. А о своих что и говорить. Об этом свидетельствует история баб Палажки и Прасковьи. Быт в их мировоззрении давно уже преобладает мораль. Такое следствие социальных сдвигов и влияния собственности на общество.
Общественное направление в решении проблемы жизни народа. Факты общественно-бытовой жизни народа подтверждают, что собственность искажает характеры и мировоззрение людей, но еще больше то социальное устройство, при котором человек теряется и деморализуется в борьбе за материальное.
Вірші почав писати
російською мовою під час навчання в Полтавській гімназії. У 1846 році
він відібрав п’ятдесят найкращих своїх віршів і на початку наступного
року видав у Полтаві їх окремою книжечкою, давши їй назву «Стихотворения
Леонида Глебова 1845 и 1846». Замість похвали й позитивних відгуків у
критиці, учень був викликаний інспектором гімназії І. І. Боровиковським
для винесення догани за видання книжки без відома дирекції гімназії. Глібов був двічі
одружений, рідних дітей не мав (діти померли в дитячі роки). По смерті
першої дружини Глібов жив сам 11 років. Всиновив сина другої дружини
Олександра.
З 1861 р. він почав видавати газету «Черниговский листок»: йому
доводилося бути і редактором, і автором, і коректором. Глі-бов-редактор
порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти,
викладання рідною мовою тощо. Свої дописи вміщував під псевдонімом
Простодушний. «Черниговский листок» проіснував до 1863 p., коли
Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову.
Л. Глібов «зумів залучити до співпраці у «Черниговском листке» багато
відомих діячів (П. Куліш, О. Кониський, О. Лазаревський, П. Єфименко, П.
Кузьменко, О. Маркевич, О. Тищинський, М. Олександрович, І. Андрющенко
та ін.)
За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком
у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над
ним поліцейський нагляд. Лише через п’ять років Глібов виклопотав
посаду завідувача земською друкарнею. За п’ять років без роботи він мав
удосталь часу на самоспоглядання.
Хвороба серця й астма підірвали здоров’я Леоніда Івановича.
Втративши зір, він продовжував писати під лінійку з лупою.
За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелеві останню
байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєрідним заповітом байкаря.
Залишив Глібов великий доробок: байки, пісенно-ліричні твори,
вірші-загадки з відгадками, акровірші, які дуже подобаються дітям.
Ідеалом для Л. Глібова було спокійне життя, без перевантажень і
випробувань. «Епітет завзятий мені не личить, — писав він 22 червня 1861
року в листі до О. Я. Кониського, — тому що я мир і спокій вважаю
синонімами щастя». Лише велика любов до України й покликання журналіста
підштовхують його до такої клопітної справи, якою було редагування
щотижневої газети.
Синтаксис- вивчає словосполучення та речення
