Найбільш популярним є історичний роман «Айвенго» (1820). В. Скотт змальовує Британію XII століття — пори, коли в цій країні посилились протиріччя між її народами, зокрема норманами і саксами. У той же час загострились внутрішні міжфеодальні конфлікти, поглибились протиріччя між феодалами та селянами. Король Англії намагається зміцнити державу, створити централізовану монархію. Поряд зі змалюванням історичного конфлікту, Вальтер Скотт відтворює побутовий фольклорний колорит, широко використовує багату мовну палітру того часу. Персонажів роману автор зумисне змальовує різними: тут немає всуціль позитивних чи абсолютно негативних типів.
Таким чином автор привертає увагу до проблеми порозуміння між двома народами, з яких має народитися одна нація — англійська.У чому секрет популярності Вальтера Скотта, чому він захоплював як читача XIX століття, так і нашого сучасника? Великою мірою успіх письменника — у глибокому розумінні подій минулого і художній досконалості відтворення історії. Найбільш характерним із цієї точки зору є роман «Айвенго».
Проблеми, які поставив Вальтер Скотт в «Айвенго», не були далекими від сучасності автора. Феодальне дворянство не було остаточно зламане: в Англії буржуазія була позбавлена політичної влади і разом з народом вела боротьбу за реформу існуючої у країні виборної системи.
Події, відтворені в «Айвенго», відбуваються наприкінці XII століття, коли Англією правив король Річард Левове Серце. Конфлікт твору зводиться до боротьби бунтівної феодальної верхівки, що була зацікавлена в збереженні феодальної роздробленості країни, проти королівської влади, що втілювала собою ідею централізованої держави. Автор показує, що симпатії народу — на боці короля. Річард Левове Серце йде на штурм замку Фрон де Бефа поряд із стрільцями Робіна Гуда. Цьому епізоду письменник надає символічного значення.
Вальтер Скотт майстерно відтворює також національний конфлікт. На початок дії твору минуло понад сто років з часу завоювання Англії норманами. Серед вільнолюбних саксів жило прагнення до національної незалежності. Вальтер Скотт надав цьому конфлікту великої гостроти, показавши насамперед ненависть простого народу до норманських феодалів.
Більшості героїв з народу властиве прагнення до волі, готовність боротися за своє право бути незалежною людиною. Таким є свинопас Седріка Гурт, такими є і стрільці Робіна Гуда, який виступає в романі під іменем Локслі.
Історизм Вальтера Скотта виявився в умінні відкрити потаємні пружини історичного процесу і розповісти про те, як позначилась їх дія на долях окремих людей. Сам сюжет «Айвенго» побудовано на ворожнечі між прибічником короля Річарда лицарем Айвенго і зловісним храмовником Бріаном де Буагілбером. Але в подіях приватного життя Вальтер Скотт відтворює конфлікти історичного масштабу. Письменник також з великою майстерністю зображує колорит епохи: особливості побуту, звичаїв, костюмів, мови. Так перед читачем постає Англія кінця XII століття в переконливих образах і картинах.
Король Річард веде боротьбу з братом Джоном, який намагається захопити владу, а також із норманськими баронами, що хотіли зберегти свою незалежність від короля. Політичний конфлікт ускладнюється національним протистоянням: корінне населення — сакси не можуть змиритися з володарюванням норманів в їхній країні. В романі також представлені низи суспільства — доведені до розорення селяни перетворилися на розбійників, які ведуть боротьбу з гнобителями.
У романі подані образи як реальних історичних осіб (Річард Левове Серце, принц Джон), так і вигаданих героїв (лицар Айвенго, леді Ровена, Ребека, Седрік Ротервудський та інші).Дуже яскравий герой роману Король Річард — справжній лицар: сміливий, мужній, відчайдушний, чесний. Виступає не тільки як захисник інтересів баронів — норманів, а й корінного населення Англії — саксів, інтересів простого народу Англії. Він вміє чудово спілкуватися як із вищим світом, так і з простим народом. Проте, слава мужнього воїна була для нього дорожче за славу мудрого правителя.
У зображенні В. Скотта норманські барони — пихаті, нахабні люди, для яких не існує ані законів, ані моралі. Найяскравіший з цих образів — лицар ордену храмовників Бріан де Буагилбер. Він дуже честолюбний. Для нього і релігія, і лицарський орден, і люди — засоби досягнення особистої мети.
Рицарські турніри — найцікавіше й найпрекрасніше видовище того часу, яким захоплювалися усі: багачі, бідняки і дворяни. В середньовічній Англії вірили в чаклунство. Одну із героїнь роману, Ребеку, звинувативши в чаклунстві, погрожують спалити на вогнищі. У романі В. Скотт дає детальні описи трапез, одягу того часу, лицарських обладунків.
<span>На сторінках роману оживає історія однієї з європейських держав. Гострий сюжет весь час тримає читача в напрузі. В романі на першому плані такі вічні людські цінності, як чесність, шляхетність, мужність, вірність.
Эпизод схватки с барсом показал, что Мцыри мог бы осуществить свою мечту – «пройти в родимую страну», – ведь эта «пламенная страсть» была единственной в его сердце. Но в бою с барсом юноша потерял силы, потом заблудился, что и стало непреодолимой преградой. К таким поворотам действительности юноша был не готов, даже простых навыков ориентирования на местности у него не было. Мцыри не подготовился к побегу: не взял с собой пищи, не подумал и о такой реальности, как оказание себе помощи при ранении.
<span>Александр Грин написал замечательную повесть «Алые паруса». В этой повести он не старался показать нам чудо, сказку, волшебство. Писатель хотел сказать, что они бывают, дать нам надежду на чудо. Маленькая девочка по имени Ассоль однажды встретилась с Эглем, который сказал ей, что во взрослой жизни к ней приплывёт прекрасный принц, на огромном корабле, над которым будут развеваться алые паруса. С тех пор главная героиня только и ждала и мечтала, когда же исполнится предсказание Эгля. Этим принцем суждено стать молодому человеку по имени Грей. Он воспитывался в богатой семье. Однажды в детстве, находясь в библиотеке, совсем ещё юный Грей увидел картину, на которой был изображён капитан корабля. И тогда Грей начал мечтать о море. И он смог воплотить эту мечту в жизнь, действительно став капитаном. Однажды его судно с алыми парусами подошло к берегу. Красавица Ассоль крикнула стоявшему на борту капитану – «Это я!». И Грей полюбил девушку и забрал её с собой. Таким образом сказка стала реальной, мечта Ассоль сбылась. И если бы не её встреча с Эглем, то сказки могло бы и не быть. Волшебник Эгль подарил мечту и надежду девушке, и они претворились в жизнь. Повесть Александра Грина «Алые паруса» — это история о том, что мечты человека сбываются. Необходимо только верить и ждать! И любому из нас рано или поздно повезёт.</span>