Вот тут конечно не все , но єто все что я знаю
Жив на світі тигр. Та був він самотнім. Через хижацьку натуру він ні з ким не спілкувався. Він вважав, що кожен хижак має бути суворим та непідступним. А для того, щоб ніхто до нього не приходив, гарчав на кожного, хто проходив поряд. Проте одного літнього дня в його хату завітала маленька дівчинка Марічка. Як же здивувався тигр, коли маленька дівчинка не злякалась його!
Вона сказала, що їй дуже шкода, що у нього немає друзів і принесла йому чарівний напій. Дівчинка була чарівницею. І як тільки тигр випив зілля, то перетворився на добродушну кицьку. Тепер ніхто міг його не боятися. Проте побувши у чужій подобі, тигр зрозумів, що потрібно залишатися тим, ким ти є. А набути справжніх та вірних друзів можна навіть якщо ти хижак. Бо друзі завжди цінують тебе не за зовнішність, а за внутрішні якості. Перестав тигр гарчати на всіх та з’явилось у нього чимало товаришів, у тому числі і дівчинка Марічка.
Твір «Човен» Є.
Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській
літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские
приказки» й позначений виразними рисами романтизму.
Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що
вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі
розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно
розбиває одинокий човен.
Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної
поетики; хвилі — «мов чорнії гори», хмари — «як темная нічка», громи
гуркотять — «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…
Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і
навіть більше — розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою
одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.
Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і
лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті
сміливо пускається в «світ білий».
Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним
маніфестом молодого Є. Гребінки.
У вірші «Човен» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої
побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким
кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав
поет у вірш.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/choven-yevgen-gribinka-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Коли ми говоримо про важливих людей у своєму житті , то найчастіше розставляємо їх у такому порядку – батьки, близькі родичі, друзі, знайомі. Батьків та родичів не обирають, знайомих не впускають занадто глибоко у життя. І тільки справжній друг – та людина, стосунки з яким базуються на взаємності, доброзичливості, щирості та симпатії. От так стається – зустрічаються двоє незнайомців, що за певних умов стають незамінними одне для одного.
Без дружби життя не повноцінне – я повністю згоден з цим твердженням. Але лише якщо мова йде про справжню дружбу – не пусте спілкування, пліткування, використання одне одного з корисною метою. Оце все навпаки не приносить нам нічого доброго. Нащо вам друг, який з вами тільки тому, що йому більш нічого цікавого робити, і він легко зникне надовго, навіть не попередивши? Або друг, який з вами каже одне, аза вашою спиною пліткує про вас? Або той, хто спілкується з вами, тільки коли йому щось потрібно? Або заздрісник? Хіба такі «друзі» роблять життя повноцінним?
Ні, дружба має означати щось інше. У побутовому плані – це взаємна та щира симпатія, зацікавленість одне в одному, бажання поділитися думками та враженнями, комфортне проводження часу. Є прислів’я про те, що друг пізнається у біді. Але не тільки. Справжній друг не тільки допоможе у скрутну хвилину, але й щиро порадіє вашим успіхам. Як і ви будете радіти за нього. Друг – це та людина, яка буде на твоєму боці, навіть попри тебе. Тобто друг зможе сказати «ні», якщо ти збираєшся нашкодити собі в будь-який спосіб.