Сочувствие, сострадание- это уподобление эмоционального состояния субъекта чьему-либо эмоциональному состоянию. <span />
Сказка о двоечнике Петьке Иванова который хотел учиться лучше но лень мешала.
Было теплое утро.Солнечные лучи били прямо Петьке в глаза.Вдруг мама закричит:Петька вставай в школу опаздаешь.Петя лениво потянулся и встал,нехотя умылся,оделсяи пошел есть.Что у нас на завтрак спросил папа мама ответила :котлетки и рис ваши любимые,только ешьте быстро а то опаздаете.Папа как обычно съел быстро а Петя как обычно лениво.Время показывало без 12 минут 9 тут ворвался Петька Марья Михайловна можно войти в класс.Можно но только сразу расскажешь стих А.Пушкина Няня
(А дальше подумайте сами)
Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину. Соломія «Дорогою ціною» Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» Образ Івана Котигорошко «Дорогою ціною» Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою. Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
<span> Девятнадцатый век щедро одарил человечество бесценными духовными сокровищами. Среди замечательных писателей и поэтов этого поистине золотого века достойное место принадлежит А. А. Фету и Ф. И. Тютчеву. </span>
<span> Тютчев написал свое первое стихотворение в одиннадцать лет. За годы своей долгой литературной жизни он стал крупнейшим представителем русской философской лирики. Все пережитое и передуманное им нашло воплощение в его стихах. </span>
<span> Фет родился поэтом. Замечательная художественная одаренность составляла суть его сути, душу его души. Уже с детства он был “жаден до стихов”, испытывал ни с чем не сравнимое наслаждение, читая Пушкина. </span>
<span> Поэзия Фета и Тютчева — это выражение богатой внутренней жизни авторов, результат неутомимой работы мысли, вся палитра чувств, их волновавших. </span>
<span> Вечные темы: природа, любовь и красота - основные темы произведений Фета и Тютчева. Наиболее ярко в лирике Тютчева изображена природа. Для каждого времени года он нашел такие краски, такие рифмы и сравнения.</span>