Ответ:
Поняття «цінність»
уведено в науку в середині ХІХ ст. Згодом, на основі докладного й усебічного опрацювання цього
поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання – аксіологія (вчення про цінності).
Поняття «цінність» функціонує у філософській та психологічній науках, і в його основі лежить
наявність у певних предметах, явищах, довколишній природі ознак і властивостей, які відображають
їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість і властивість предметів, явищ, котрі
становлять актуальну потребу особистості.
Категорія «цінності» дуже тісно пов’язана з категоріями «потреба», «інтерес», адже потреби,
інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя, з їх допомогою можна відповісти на
запитання «Що потрібно людині?», «У чому вона зацікавлена», «Що для людини дороге?».
Потреби людини, перетворені на інтереси, стають цінностями. Однак якщо вважати феномен
«цінності» лише як задоволення потреб суб’єкта, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми
цінностей. Цінності мають наповнювати сенсом існування людини, духовно відтворювати людину.
Отже, цінності − це дещо позитивне з погляду задоволення духовних та матеріальних потреб людини [4, с. 102].
Відповідно до цього виділяють два типи цінностей: 1) матеріальні – ті, які задовольняють
насущні потреби людини (потреби здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності),
2) духовні – ті, які відроджують особистість у новій якості (це сфера суспільної свідомості, яка тяжіє
до духовної сфери суспільного життя).
Серед духовних виділяють моральні, естетичні, пізнавальні та ін. Моральні цінності в житті
людини відіграють дуже важливу роль. Це можна пояснити тим, що повноцінний моральний вибір,
твердість моральних позицій особистості, здатність «вийти» за межі безпосередньої потреби передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. Такою
основою є цінності, що вражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини.
В етиці вищою цінністю вважають категорію добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале, а вищими моральними цінностями є сенс життя, щастя, любов, правда, справедливість, дружба,
тому що усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини.
Цінності трактують як засіб відображення дійсності у свідомості людини, тобто суб’єктивне
відображення об’єктивної реальності. У свідомості людей цінності відображаються у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсолютного, то цінності мають відносний характер. Критерієм оцінювання є узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цінність вчинку виявляється за
допомогою порівняння з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості
суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил, належної та рекомендованої
поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається
тими цінностями, якими людина керувалася, її моральними позиціями, тобто цінності набувають
© Полухтович Т., 2013
РОЗДІЛ І. Філософська антропологія та філософія культури. 11, 2013
55
соціального сенсу, реалізуються і впливають на свідомість та поведінку особистості лише в тому
разі, якщо їх глибоко усвідомлює, сприймає особистість як ціннісні орієнтації у світі людських
потреб, передусім моральних.
Отже, ціннісна орієнтація – це і є вибір особистістю такого типу поведінки, в основі якого
лежать певні, з тою чи тою глибиною усвідомлені або неусвідомлені цінності.
Ціннісні орієнтації, будучи елементом моральної свідомості, крізь призму суб’єктивного, особистісного сприйняття відображають не лише корінні інтереси та основні цінності людського буття,
а й формулюють більш чи менш чіткі поняття сучасної людини про сенс життя, про людяність, про
співчутливість. Та оскільки в суспільстві люди не однаковою мірою сприймають поширені й
усталені цінності, то нерідко вони формують власні цінності, які можуть існувати або як «ідеальна»
категорія, породжуючи суперечність між свідомістю та практичною поведінкою, або мають спрощений характер, що не виходить за межі буденних уявлень і, будучи, зазвичай, у таких випадках
недостатньо стійкими, вступають у нерозв’язні суперечності із суспільними нормами та цінностями.
Ціннісна орієнтація може бути спрямована і на справжні високі цінності, і на хибні, навіть
«антицінності».
Ціннісні орієнтації особистості можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують
