Сава:
<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно
збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б
не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й
несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його
погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від
тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й
чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в
усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали
нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
</span><span>Але
він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго
й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою
ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли
мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,-
коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се
землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх
збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою
змішати та бог знає з ким випити!
</span>Михайло:
<span>І не саме
великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що
над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був,
одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і
замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше,
ніж за другою.
</span><span>Такий був Михайло! Просто пішов до
бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра
пристарати до орання, аби братися до землі.
</span>Сава про нього
так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у
нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до
роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього
м'яке, як тісто!.. ".
Повесть о житии Александра Невского - историко-агиографическая повесть о выдающемся государственном и военном деятеле Древней Руси - о князе Александре Ярославиче Невском.
Одно из наиболее распространенных произведений древнерусской литературы "Житие новгородского и владимиро-суздальского князя Александра Ярославича Невского" сохранилось во многих десятках списков в составе летописных сводов, сборниках проложного и повествовательного типа, не раз было объектом изучения текстологов и литературоведов. Насчитывается не менее пятнадцати редакций Жития, сотни списков его, отражающих эволюцию древнерусского агиографического жанра, художественного стиля с XI по XVIII вв. , которые свидетельствуют о большой популярности этого произведения на Руси.
Житие имеет долгую и основательную традицию научного исследования как в текстологическом, так и в литературоведческом и историографическом отношении. Собственно лингвистического, а тем более комплексного исследования Жития Александра Невского не сделано до сих пор.
Содержание Жития. Житие Александра Невского не представляет полной и систематически изложенной биографии князя, а описывает только наиболее значительные события его жизни.
Время создания редакций Жития. Житие написано после смерти князя Александра, видимо, в 70-80-х годах XIII века.
Автор первоначального текста Жития "не новогородец, но и не пскович" [Ключевский, 68]: это либо приехавший из Галича во Владимир в свите митрополита Кирилла-Иллариона мона, либо сам митрополит Илларион, бывший "печатник" Даниила Галицкого [Буганов, 156], либо член воинской дружины князя [Виноградов В. 1976, 22; Сперанский, 357], либо владимирец, принадлежащий к братии "великой архимандритьи" Рождественского монастыря" [Серебрянский, 178].
Период ХIV-XVIIвв. для истории языка оказывается чрезвычайно интересным и важным в отношении формирования основных норм литературного языка.
Язык житийных произведений Московской Руси представляет собой самобытную модификацию традиционного стиля жития русскими книжниками этого периода.
Совмещение в стилистической системе текста элементов разных жанров - характерная черта Жития Александра Невского. Перед нами текст контаминированного жанра - соединение элементов воинской повести и традиционного жития [Виноградов В. 1976, 32], что проявляется во многом на уровне совмещения в тексте разножанровых устойчивых словесных формул и мотивов в содержании памятника.
<span>Жил-был барсук. Как-то раз, залез барсук на ветку. Не удержался на нём и упал барсук с ветки, поцарапал нос. Так и появился шрам на носу у барсука. Мораль такова: не лезь куда попало. И жил барсук долго и счастливо. Конец. </span>
