<span>Медведь на ухо наступил - о человеке, лишённом музыкального слуха. В выражении нашли своё отражение такие качества медведя, как неуклюжесть и глуповатость, его большие размеры. Существует также оборот с названием другого крупного животного: слон на ухо наступил. Возможно, выражение связано с охотой на медведей, во время которой в схватке со зверем человек нередко получал различные повреждения
</span>
Талантливый народный умелец,мастер оружейник,работающий по металлу "Туляки искусные люди, на которых теперь почивала надежда нации.
"У левши-лишь прозвище,имя его не указанно,так как автор олицетворяет в образе Левши русские таланты.Малограмотный,бедный крестьянин,живёт в "тесной хороминке".Холостяк,который нежно любит своих стареньких родителей.
Внешность Левши обыкновенная,косоглазый,с родимым пятном на щеке и выдранными волосами на висках "от учения".Бедная ,заплатанная одежда и стоптанная обувь говорят о бедности героя. Левша верит в Бога,не начинает дел без благословления."Туляк полон церковного благочестия и великий практик этого дела."
Упорный в труде,Левша добивается мастерства,умеет "вилять умом",но он добрый,простой и открытый.Левша с чувством собственного достоинства,отвечает всем,даже императору,без смущения.
Незлобный,умеющий прощать людей,Левша очень скромный.Самый талантливый,Левша способен выполнить любую,самую сложную работу.Талант Левши не развивается,у него нет условий для дальнейшего обучения.
Патриот своей родины,Левша не покупается на заморские соблазны,ему чужда вера англичан,а невесты его не впечатляют. Узнав секрет англичан,Левша спешит домой..Левшу поразило в каком виде содержалось старое оружие,как за ним ухаживали и как хранили.Он узнал тайну англичан,они не чистили ружья кирпичом,поэтому ружья у них были в прекрасном состоянии и в полной боевой готовности.Его знания важны,они спасли бы не мало солдатских жизней,но никто не придаёт Левше большого значения.
Судьба Левши очень печальна,по приезде на Родину он серьёзно заболевает и попадает в госпиталь для нищих.Никто не ищет его,он просит передать секрет англичан царю,но об этом забывают.Левша находится в больнице на полу,его английский друг,шкипер,находит ему врача,но поздно,Левша умирает.
Мастера никто не ценил,его не слушали,хотя он говорил правильные вещи и предостерегал от ошибок,которые спасли бы много жизней простых солдат.
Талантами полна земля русская,но ценить нужно всех и каждого,а не разбрасываться ими.Левша погибает,никому нет дела до него,а таких людей нужно беречь,они на вес золота."Таких мастеров, как баснословный Левша, теперь, разумеется, уже нет в Туле".
Рано чи пізно кожна людина задумується над тим, для чого прийшла у цей світ і як живе. Це вічне питання важливо поставити перед собою якомога раніше, щоб не довелося в кінці життя, коли вже нічого не можна змінити і виправити, гірко шкодувати за змарнованими роками.
На світі є багато речей, які не можна змінити, виправити, поновити. Та нема нічого невблаганнішого за час. У дитинстві ми його не помічаємо, здається, він тягнеться аж надто повільно. Але з роками час ніби прискорює ходу, і вже не встигаєш зробити якісь важливі справи, поспішаєш, а час все одно обганяє тебе.
І в такий момент для людини важливо хоч на хвильку зупинитися, оглянутися навколо, зазирнути у свою душу і зрозуміти, що до тебе жили на світі люди, після тебе прийдуть нові покоління, і треба залишити якийсь слід на землі. Ця мить між минулим і майбутнім називається життям. Ось вона пройшла — і її вже ніколи ні повернути, ні змінити не можна.
«Життя іде і все без коректур», — каже Ліна Костенко. Людина не може знати, що буде після неї, хто прийде у цей світ, як житиме людство, як зміниться природа. Можна точно визначити, що завтра все буде не так, як було сьогодні; а час не втомлюється, летить уперед, щоб знову і знову, як у калейдоскопі, змінювалися люди, події, епохи.
Людина живе, поки вона жива. Життя тільки в ранньому дитинстві здається вічним, але з роками розумієш, що все на цьому світі має свій початок і свій кінець, і тому треба поспішати «зробити щось, лишити по собі...». Далі у творі Ліна Костенко ніби робить паузу і — найсумніший рядок: «... а ми, нічого, пройдемо, як тіні...» Важко змиритися з тим, що людське життя — «нічого», тінь. Та що робити, як воно так і є? Але ця «тінь» може такого лиха накоїти, що ніякий час не виправить. Людина повинна жити так, «... щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні».
Людство протягом усієї своєї історії живе за рахунок природи, не рахуючись з її можливостями. Знищено турів, розграбовано руди, але треба зберегти те, що залишилось.Кожен з нас вирішує сам, як йому жити, але треба пам'ятати, що «Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде.» Та не треба боятися прозріння, адже воно може бути ліками: вирішили, що живем не так, неправильно — і можна все виправити. Але є речі, які виправити не можна.
Людини бійся душу ошукать,Бо в цьому схибиш — то уже навіки.<span>У кожному навіть невеличкому творі Ліна Костенко розглядає важливі філософські питання. Та вона не ускладнює їх, а уміє подати так, що читачеві здається, що він сам знайшов відповіді. У цьому і виявляється великий талант митця і жіноча мудрість поетеси.</span>
1. Паша и Котька на рыбалке.2. Заглянули в колхозный огород.3. Разговор с мамой.4. Правильное решение.5. Разговор со сторожем