Когда-то давно моей маме купили куклу. У игрушки были золотистые кудрявые волосы и голубые глаза. Она была одета в красное платье в горошек. Моя мама очень любила эту куклу, постоянно играла с ней. А когда родил(ся/ась) я мама отдала куклу мне. С того момента эта кукла стоит у меня на шкафу, радуя глаз.
Гадкая,очень коварная,злая ,надменная ,самолюбивая,гордая
пожалуйста поставь спасибо и оцени
<span />
Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.<span>Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.</span>Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.<span>Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.</span>
Тема вольности является одной из главных тем в лирике А. С. Пушкина. В разные периоды своего творчества поэт по-разному трактует понятие свободы, понимает значение его в жизни общества, в своей личной жизни. Эту тему помогают раскрыть и понять следующие стихотворения: “Вольность”, “Сказки”, “Деревня”, “К Чаадаеву”, “Узник”, “Свободы сеятель пустынный... ”, “Пророк”, “Во глубине сибирских руд... ”, “Арион”, “Анчар”, “Пора, мой друг, пора! покоя сердце просит... ”, “(Из Пиндемонти) ”, “Я памятник себе воздвиг нерукотворный... ”.
Проследив эволюцию темы вольности в этих стихотворениях, некоторые из них можно объединить в блоки по периоду, стилю, основной мысли.
Стихотворения “Вольность”, “Сказки”, “К Чаадаеву”, “Деревня” написаны в петербургский период.
К этому времени Пушкин уже достиг значительных высот поэтического мастерства, освоил классицизм, романтизм как литературные методы.
Стихотворение “Вольность”, созданное в 1817 году (в послелицейские годы), написано в жанре оды, характерном для поэзии классицизма. Но Пушкин является своего рода новатором, так как впервые в оде воспевает не царей и полководцев, а волю, свободу. Еще в самом начале Пушкин заявляет, в честь кого написана эта ода:
Хочу воспеть Свободу миру,
На тронах поразить порок...
<span>====================================</span>
Ответ:
Разберем предложение и посмотрим, какой прием используется при его написании.
Прием, который используется в предложении «ну скушай же тарелочку, милый!» называется метонимия.
Метонимия – это замена одного названия, понятия другим, похожим.
Объяснение: