Кохання – дійсно дивовижне почуття. Про нього так багато сказано і написано, але до тих пір, доки сам не закохаєшся, зрозуміти його неможливо. Кохання може здолати всі перешкоди на своєму шляху, якими б складними вони не були. Здавалося б, смерть перемогти неможливо, але завдяки коханню стає реальним навіть це.
Сьогодні у нашому житті можна часто почути, що кохання немає або що краще виходити заміж по розрахунку, ніж за кохану людину. Але я не можу з цим погодитися. Життя без любові, звичайно, можливе. Але яким воно буде? Сірим і монотонним. Нецікавим і беззмістовним. Коли люди кохають одне одного, вони однаково думають, однаково мріють, однаково бачать світ. Хтось із відомих сказав, що кохати – це не значить дивитися один на одного, це значить – дивитися в одному напрямі. Коли бачиш закоханих, здається, що вони розуміють один одного без слів. А ще я впевнена, що справжнє кохання вічне. Я знаю людей, які прожили разом все життя, і сьогодні, коли вони дивляться один на одного, в їхніх очах стільки тепла і ніжності, стільки любові, що дух перехоплює. Кохання сильніше за смерть! Саме воно допомогло стільком воїнам повернутися додому з війни, саме присутність дорогої людини інколи повертає до життя, здавалося б, безнадійного хворого. Саме завдяки коханню, врешті-решт, народжуються діти.
Кажуть, що справжнє кохання дається раз у житті. І головне – не проґавити його, не пройти мимо. Недарма слово «кохання» є деякою мірою протиставленням до слова «смерть», адже кохання – це життя, рух уперед, коли хочеться вдосконалюватися, жити і дихати, коли здається, що ти не ходиш, а просто літаєш над землею, що в тебе виросли крила. Тож неможливо не погодитися з тим, що кохання сильніше за смерть.
Чтобы показать, что проблема главы присуша многим народам в разные времена.
А. А. Фет дает четкое представление о характере бабочки, о том, что она никому вреда не причиняет, а летает в свое удовольствие. Для автора сего произведения бабочка- чудо прекрасное. Бабочка жалеет о том, что у нее всего лишь два крыла.
<span>Основная мысль в том, что автор от лица бабочки общается, как-бы, с собой, а бабочка так красива и сама это осознает. Она летает везде и своей красотой охватывает чувства автора и восхищает нас. А еще у нее нет цели, поэтому она грустна и не знает- хочет ли она дышать (жить) так долго, но она все-равно радуется новому дню.</span>
<span>Вообще-то они очень разные. Пушкин при жизни сумел реализваться, Лермонтову это удвалось не очень. Но могибли-то они оба как Люди -- от пули.</span>
Сказки, поговорки, пословицы, былины...
