Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й просить:
— Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
<span>1) Не всяка дорога проходить коло села. 2) Коли не таланить, то й серед битого шляху обламаєшся. 3) І найсолодший хліб на чужині бажаного смаку не має. 4) З чужим і посеред села розставайся. 5) Для проханого гостя багато треба. 6) Далеко, як від землі до неба. 7) Треба все робити задля того, щоб заможно жити. 8) У процесі роботи час швидко минає </span>
Зоря ------ зорепад,
Гуцул ------ гуцульський
Літо ------ влітку
Дуб ------ дубовий
Вгорі-зверху, радісно-щасливо, легко-просто...
Гаряче сердце. Гарячий хлопець .