ми люди, і всі ми помиляємося. Робимо комусь боляче навіть не розуміючи цього, чи наприклад, хочемо допомогти, а робимо тільки гірше.
якщо ж брати до уваги уривокз твору Ю. Вінничука " Місце для дракона":
"— Але я не вмію бути страшним, не вмію чинити зло.
— Ну, цього навчитися легко. Чинити добро набагато важче"
уся суть в наступному: зло ми робимо навіть подумки, знаючи при цьому, що наші слова та думки матеріальні.
а от щоб зробити щось добре, теж не завжди треба сильно старатися, але зробити приємно комусь трохи важче, чим погане. Тим паче при наших то людях, характерах та темпераментах
Ответ:
де раки зимують, Макар телят ганяє, Де козлам роги правлять
Объяснение:
<span>Майже весь тираж першої збірки "Байки Леоніда Глібова", що вийшла 1863 року в Києві , було знищено й заборонено для народних шкіл через:
</span><span>б) Валуєвський циркуляр</span>
Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила. З усього цього стає зрозуміло, що функцію крил у людини відіграє душа. Душа людська, уяву людини і розум дійсно можуть допомогти людині відірватися від щоденних побутових питань життя, дозволити їй злетіти високо до небес і роздумувати над найцікавішими і піднесеними питаннями буття.
Звичайно, з твердженням Ліни Костенко про крила людини можна повністю погодитися. Прикладів цьому настільки багато, що перерахувати їх все просто не представляється можливим. Найкраще черпати такі приклади з літератури. Величезна кількість прикладів у літературі, опис людей, які перебували у найскладнішій ситуації, мали проблеми із звичайним забезпеченням своєї життєдіяльності, але все це не заважало людям замислюватися і займатися найбільш великими проблемами буття. Це лише підтверджує тезу про те, що людина – це така істота, яка завжди може мріяти і прагнути до чогось хорошого і світлого, незалежно від того, в яких умовах і обставинах вона знаходиться. Здавалося б, якщо людина живе в безпросвітній убогості, зобов’язана важко трудитися протягом днів і тижнів, щоб повноцінно прогодувати свою сім’ю, хіба вона може замислюватися про щось високе і духовне? Уявити це собі дуже складно, адже така людина повинна мати на умі лише свою боротьбу за виживання і не замислюватися ні про що високе. Але Ліна Костенко стверджує зворотне, і з нею можна повністю погодитися. Навіть у таких складних умовах людина не стає твариною, у неї залишається щось від Бога. На думку відомої української письменниці, в цьому піднесеному бажанні людині допомагають ті крила, які вона завжди має. Звичайно, ні про яких крилах, як у птаха, і мови бути не може. Людські крила – це уява людина і її високі людські якості, а саме чесність, правдивість, вірність, здатність до важкої праці, щедрість і, звичайно, високий творчий потенціал у обдарованих людей.
Після прочитання деяких творів Ліни Костенко стає очевидним, що людина дійсно має крила. Але вони не покриті пір’ям і не дозволяють людині злетіти, як птиці. Вони лише служать людським механізмом відриву від сірої реальності і піднесення до дивовижних висот своєї уяви і творчості. Крила є у кожної людини.
Тарас Григорович Шевченко, це ім'я відоме у всьому світі. Саме цей чоловік у більшості людей асоціюється з Україною. І це не дивно.Адже саме ця людина є генієм нашого народу, нашим світочем, нашим наставником. В кожну українському місті є вулиця, просрект чи парк названу в його честь. А пам'ятники Шевченкові вже давно існують за межами України.
В нас "Кобзар" стоїть на видноті. Інколи його читає дідусь, інколи бабуся читає напам'ять "Реве та стогне Дніпр широкий"