*Не живи чужим розумом,а живи своїм*- це завжди каже твоя вчителька.Й справді краще живи своїм розумом.У кожної людини , навіть у тактовної може бути вовча думка.Якщо ти в когось спишиш то звісно ти будеш віри не йняти , коли ти просто посторожив річ яку вкрав твій друг , але тебе побачили в тей момент то твої батьки можуть у борги залізти. Задля красного слівця будь кмітливим і розумнішим за інших!Всі можуть завести в оману і замилювати очі , навіть найрідніші.Якщо ти не хочеш жданики поїсти - то не лізь не в свої справи! Краще йди своєю дорогою, щоб не вітчув на собі Муки Тантала.На своєму потрібно муром стояти,працювати у поті чола , але стояти на свому!Просто чини свою волю і все буде добре!!!
<span>Подii у драмi Iвана Франка розгортаються навколо трьох центральних персонажiв: Анни, ii чоловiка Миколи Задорожного та жандарма Михайла Гурмана. Образ Анни змальовано з великим почуттям любовi до знедоленоi людини. Вона в творi не розкривае свого горя, приховуе вiд людей своi болi i страждання, як глибоку таемницю.Iз розмови з сусiдкою Анна дiзнаеться, що Михайло якого вона покохала i присяглася в вiрностi, живий i приiхав до iхньго села.Звicтка про повернення Михайла глибоко вразила Анну. Вона обурена пiдлiстю братiв, якi ii "одурили, ошукали, мов кота в мiшку продали", переконавши, що Михайло загинув.Жiнка сподiвалася, що зустрiч з Михайлом поверне iй втрачене щастя, принесе радiсть, що вони заживуть новим щасливим життям.Але, трагiчна смерть Михайла вирвала у неi останню надiю.Образ Миколи Задорожного т еж глибоко трагiчний. Вiн довгi роки поневiрявся в наймах,нiколи й хвилинки радicноi не зазнав.Вiн добрий, працьовитий, своiми кривавими мозолями стягнувся на маленьке господарство i cподiвався, що одруження з Анною принесе йому щастя.Але скоро вiн переконався, що молода i вродлива дружина не кохае його, що щастя вiдвертаеться вiд нього.Через усю драму автор iз логiчною послiдовнiстю передае читачам, що щастя у всix головних трьох героiв драми украдено однаково.</span>
Думаю кожен із нас задумувався хоча б раз про своїх пращурів. Всім нам данно думати про минуле і фантазувати і вигадувати яким була життя наших дідів і прадідів. А чи задумувався хтось із вас над тим, щоб ви запитали у свого прапрадіда коли його побачили. Я б напевне одразу прибігла до нього в обійми і просто запитала про його життя і про своїх потомків.
<span>1.одцвітають чорнобривці, посаджені маминими руками.
2.ще спить земля, засипана снігами.
3.каштани нагадують свічки, розбуджені весною.
<span>4.земля, засипана весняними квітами, нагадувала килим...5.</span></span>Він йшов по мальовничому березі річки, насолоджуючись її красою. 6.Ми гуляли з подругою, сміялися, веселилися, бавлячись з її собакою. 7.Весь світ прокидався, наповнюючи цей ранок цілим оркестром звуків, запахів та кольорів. 8.Сонце заходило, заливаючи усе навколо червоним проміням. 9.Він уважно слухав, посміхаючись час від часу. 10.Поет читав свої вірші, поступово запалюючи серця слухачів.
Все, що є на землі, створено природою. Коли йдеться мова про гармонію між людиною та природою, постає питання про їхній взаємозв'язок та відданість один одному. Природа може прожити без людини, а от людина без природи - ні. І лише від людини залежить, якою буде природа навколо нього. Людина завжди брала від природи те, що потрібно їй для існування: іжу, одяг, будівельні матеріали тощо.В поєднанні з природою, далеко від шуму міста та машин людина може відчути те духовне наповнення, яке буває лише на природі. Без технічного прогрессу неможливе наше життя. Але без природи неможливо розвиватися духовно. У наш час все змінилося, ми використовуємо більше синтетично створених матеріалів, а залишками від їх виробництва забруднюємо те, що залишилося від колишнього багатства природи. Світ рослин, тварин, світ чистого повітря все більше віддаляється від сучасної людини, а це означає, що людина втрачає колишню гармонію зв'язку з навколишнім середовищем. Ця гармонія являє собою велику духовну цінність, тому її треба берегти.
