Чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. Не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. Чіпка для дітей був «виродок». І запам’ятав він це на все життя. Ховаючись від глузування в обіймах і казках баби Оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей… Все то винні люди!» Зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби Оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), Чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». А то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився Варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. Малий Чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі…»Одна з найголовніших рис, яка Притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. Ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне… Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку…» Чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. І хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та Божа сліпота відносно Чіпчи-ної долі стала роковою.Головний герой не боїться нікого й нічого. Але найстрашніше те, що в голові Чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «Винуваті люди». Безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як Чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. Але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. Надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати Варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. А один із тих убивць Чіпка. Дізнавшись цю жахливу новину Галя скрикує: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» Виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! Адже це звучить дико. Не витримує цього дружина Чіпки, не дочекається й із Сибіру свого сина Мотря.<span>
</span>
Вот примерные вопросы для характеристики.
— Когда рассказчик «впервые приметил» Павлика? Какое Павлик произвел впечатление и чем можно было это объяснить?
— Как выглядел он? Нарисуйте его портрет. («Длинный, тонкий, бледно-веснушчатый мальчик с большими серо-голубыми глазами в пол-лица… скупо улыбался особо залихватским выходкам, слабый румянец скованного возбуждения окрашивал его щеки». )
— Как относился рассказчик к Павлику в первое время их знакомства? («Мне казалось, что я просто покровительствую робкому «чужаку». )
— Почему «у дворовых и у школьных ребят навсегда засело в памяти, что в нашей паре я был ведущим, а Павлик ведомым» ? А как было на самом деле?
— Что такое «душевное превосходство» ?
— Как вы понимаете выражения: «Его нравственный кодекс был строже и чище моего» , «Павлик не понимал сделок с совестью, тут он становился беспощаден» ? Опишите, как рассказчик «на своей шкуре испытал, каким непримиримым может быть мягкий, покладистый Павлик» . Из-за чего возник конфликт между друзьями? Когда и почему возобновилась их дружба?
— «Я знаю, что привлекло Павлика ко мне и чем явился для меня он в начале наших отношений» . Найдите и прочитайте в рассказе, чем привлекал героя рассказа Павлик.
— Как осуществлялись друзьями «поиски своего лица» ?
— Как погиб Павлик? Почему рассказчик связывает смерть Павлика со всей его жизнью?
— «Если мерить мою жизнь последним поступком Павлика, разве могу я считать, что ни в чем не виноват? Нет. Виноват» . О какой вине говорит писатель? Перечитайте соответствующий отрывок в рассказе. Как вы понимаете смысл этих слов?
<span>— Вспомните стихотворение А. С. Пушкина, которое начинается словами: «Мой первый друг, мой друг бесценный…» . Кому оно посвящено? Как вы думаете, почему Ю. Нагибин так же назвал свой рассказ? </span>
<em>Совершенно разным стилем письма. </em>
<em>У Васнецова тщательно прописаны
детали, лица и фон картины, у Билибина же скорее схематично, в блеклой
палите и в стиле дешёвых книжек Сытина. </em>
Короче говоря они писали совсем по разному, их стили были 2 разные вещи.
"позвольте,батюшка,кружится голова,
я от испуга дух перевожу едва"
"однако осебе скажу,
что не труслива.так бывает,
карета свалится .- подымут.я опять
готова сызнова скакать"
"а кем из них я дорожу
хочу -люблю,хочу- скажу"
"вот нехотя с ума свела"
"все по-французски вслух читает запершись"
<span>"что мне молва?кто хочет так и судит"</span>
