работа дворни в городе ему не нравится,но при этом во дворе у него было очень аккуратно,он очень скучал по деревни,со временем он привык там работать дворником
1 гл. Переезд в Нижний после похорон отца.
2 гл. Наказание в доме деда.
3 гл. Цыганок и дядя Яков.
4 гл. Пожар и смерть Нататлья от родов.
5 гл. История бабушки.
6 гл. Драки Кашириных.
7 гл. У деда — один бог, у бабушки — другой.
8 гл. Переезд в другой дом.
9 гл. Дружба с Петром.
10 гл. Приезд матери.
11 гл. История отца.
12 гл. Замужество матери.
13 гл. Жизнь в доме деда.
7 лет назад
1. Сколько лет/дней длилась война? (4 года или 1418 дней)
2. <span>Кто во время взятия Берлина командовал Первым Белорусским фронтом? </span>
<span>(Маршал Г.К. Жуков.)
3. </span><span>Сколько военных парадов прошло на Красной площади Москвы за время Великой Отечественной войны? </span>
<span>(Три. 7 ноября 1941 года, 1 мая 1945 года, 24 июня 1945 года проведён Парад Победы.)
</span>4.<span>В какой стране и в каком её городе стоит известный памятник «Алёша», сооружённый в честь русских солдат, погибших при освобождении страны от фашистов? </span>
<span>(В Болгарии, в Пловдиве.)
</span>5.<span>Какое название получил парад, прошедший на Красной площади 24 июня 1945 года? </span>
<span>(Парад Победы.) </span>
Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушником, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, внесене із комори, і починали пересівати.<span>У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кислого молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.
</span>Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».<span>Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.</span>
Городской пейзаж в "Преступлении и наказании" - пейзаж психологический.. . пейзаж отдельных улиц и города в целую панораму Невы.
<span>"Небо было без малейшего облачка, а вода почти голубая, что на Неве так редко бывает. Купол собора, который ни с какой точки не обрисовывается лучше, как смотря на него отсюда, с моста (Николаевского) не доходя шагов двадцати до часовни, так и сиял, и сквозь чистый воздух можно было отчетливо рассмотреть даже каждое его украшение". Но "необъяснимым холодом веяло на него (Раскольникова) всегда от этой великолепной панорамы; духом немым и глухим полна была для него эта пышная картина".</span>
