У нього грошей хоч лопатою горни
Та у нього розуму і котові на сльози немає
1. Читанцi, читанки, читанкою, читанок, читаночка, читанками
2. Читацький, читати, читець, перечитати
Го-рою, лю-блю, Хар-ків, гаю, яли-нка, пи-сьмо, чи-таю.
В кожної людини є право на життя.І кожна хоче його прожити як найкраще.Люди купують собі модний одяг,роблять зачіски.Але ж є і духовні цінності.Наприклад те,що люди можуть кохати,поважати,відчувати серцем.Все це людські якості.
На мою думку,в житті найбільше потрібно цінувати саме право на нього.Життя-це все:веселощі,радість,кохання,іноді смуток,фантастичні події та історії,здобування нових знань у школі,та багато іншого.
Тепер люди не дуже часто задумуються яке ж це щастя -Бути здоровими,і ходити,жити на цій Землі.Деякі люди не поважають свого існування,це видно по їхніх вчинках :вони вживають алкоголь,наркотики,і роблять інші шкоди для шкоди свому здоров*ю.Деякі люди займаються паркуром.Але навіть не задумаються про наслідки...
І буває так,що ті люди,які народилися не дуже здоровими,наприклад без вміння ходьби,чи чогось подібного,вони більш активні,хочуть пізнати світ,і навчаються багато нового.Скільки було передач по телевізору,де діти без рук,ногами,за допомогою губи,малюють такі гарні картини!
Поважайте те,що в вас є.І найголовніше,що вас є-Це життя.
ГОНЧАР
За вікнами згасає день. А може, то тільки здається старо-му Сахронові... Занеміг старий гончар, лежить на дерев’яному
ліжкові. В хаті вечорова сутінь...
Сонце майже навкруг обійшло дідову хату і вже в приза -хідне напільне вікно жбурнуло золотим полум’ям. Сліпучий сніп
проміння впав на двері, висвітив мисник коло одвірка і полицю,
що темніла на білій стіні.
У миснику і на полиці стоять глечики, коники, куманці, ма -кітерки, горщики, журавлики, баранці — все це зробив дід Сахрон
своїми руками. З глини народилися вони... Для нього всі ці гончарні
вироби як діти. Він навіть пам’ятає, коли вони з’явилися на світ...
Давно, ще малим, потрапив Сахрон до гончарні, і завертівся
його круг. Навчався в самого Пошивайла Тараса, знаменитого
майстра, якого знали на всіх ярмарках...
Від Пошивайла і перехоплював науку малий Сахрон. Мав
особливе відчуття до глини...
Сахрон брався до діла, як маляр або музикант. Неспокійний,
трепетний. До глини завжди придивлявся: щоб з доброго родовища
була та, щоб вимішана старанно, не густа і води не було в ній за -йвої. І вже коли брав із замісу, то неначе зачерпував пригорщами
зерно із пшеничного вороха. Клав на круг, обіймав обома руками
той кавалок мокрої глини і починав священнодіяти. Піднімав уверх,
формував свого глечика чи куманця, виліплював чутливими паль -цями, вкладав у сиру глину тепло долонь своїх і жар своєї душі.
Стінки того виробу мусили бути не товсті і не перетончені,
рівними, як сталевий лист під умілою рукою ковали.
І вже так старався гончар, щоб не було по боках жодного
бугрика чи виїмки. І виходили з-під його рук не просто горшки,
макітри, виходила пісня, витворена з глини. Загартована в печах
на огні, та пісня дзвеніла потім на всіх ярмарках, скликаючи до
себе дівчат і молодиць.
А ще, бувало, як розмалює сам глечика, вазу чи куманця
маками, пшеничними колосками, жолудями а чи пелюстковим
цвітом соняхів, жар-птицями та жайворонням, то вже й сам не
вірить, що це його робота. Якими тільки барвами не грала його
одухотворена глина, якими звуками не видзвонювала. Радувала
вона і слух, і зір, і душу...