Текодонты, ячеистозубые (лат. Thecodontia) — сборная парафилетическая
группа, включающая как архозавров неясного систематического положения,
так и группы, сестринские по отношению к динозаврам (Lagosuchidae),
птерозаврам (Lagosuchidae или, возможно, Scleromochidae) и крокодилам
(Gracilisuchidae).[1] Ранее рассматривались как самостоятельный
надотряд, предковый по отношению к более специализированным группам
архозавров. Группы, относившиеся к текодонтам, были распространены с
конца пермского по конец триасового периодов.
Как парафилетическая группа текодонты не могут быть положительно охарактеризованы уникально принадлежащими им особенностями строения, однако они разделяют специализированные черты архозавров в целом: зубы расположены в углублениях челюстных костей — альвеолах или теках (эта особенность и отражена в названии группы) , между глазницей и ноздрей в крыше черепа имеется еще одно, так называемое суборбитальное или предглазничное, отверстие. По пропорциям тела большинство текодонтов напоминало современных крокодилов, хотя ноги могли быть несколько длиннее, а для некоторых, предположительно, была характерна бипедальная локомоция.
Большинство текодонтов были хищниками, хотя встречались среди них и травоядные формы.
Лишайники — це особлива група організмів. Їх тіло представлене сланню — вутворенні слані беруть участь гриби та водорості. Форма тіла лишайників буває накипною, листуватою та кущистою. Накипні лишайники виглядають як тоненькі плівочки на камінні, корі дерев тощо. Це дуже невибагливі організми, які можуть мешкати на голих скелях. Листуваті лишайники мають вигляд пластиночки, трохи піднятої над поверхнею (стінна золотянка). Слань кущистих лишайників нагадує маленький кущик. Вони можуть оселятися на корі дерев, на ґрунті, багато їх у тундрі, у горах.
Як цілісний організм лишайники розмножуються вегетативно — окремими ділянками слані, в яких серед гіфів гриба розміщені клітини водоростей. Водорість і гриб улишайниках можуть розмножуватись окремо. Тривалий час вважали, що лишайник — ідеальний приклад взаємовигідного співжиття двох різних організмів. Водорість постачає органічні речовини грибу, авін їй, у свою чергу, воду змінеральними речовинами. Однак зараз учені довели, що гриб у лишайнику паразитує на водорості (хоча паразитизм пом’якшений), пригнічуючи її життєдіяльність. Водорість лишайників може самостійно існувати, гриб — гине.
Лишайники поширені скрізь — від тропіків до холодних областей суходолу. Живуть лишайники довго (сотні та тисячі років); щорічний їх приріст — від декількох часток міліметра до декількох міліметрів.
Оселяючись у місцях, де немає ґрунту (на скелях, камінні, пісках), лишайники беруть безпосередню участь вутворенні первісних ґрунтів істворюють умови для оселення інших організмів. Лишайники є поживою для багатьох тварин, як безхребетних, так і хребетних— північних оленів та інших.
У промисловості злишайників видобувають спирт, цукор, барвники, деякі лікарські речовини. Отримуючи основні речовини з повітря, лишайники не витримують його забруднення. Вони єпоказниками чистоти повітря