Оказалось, что не так-то просто сесть и написать отчёт. Пальцы отвыкли тыкать по клавиатуре, а мысли сосредоточить практически нереально. Хочется спать, гулять, общаться, лазить по сайтам, но никак не писать. По сути ведь это сочинение, как я провёл лето, но только лето еще не кончилось. До меня доходили новости из Челябинска, про дожди, про отсутствие солнца и даже про снег. Но стоило мне приехать, как сразу ударила жара, и пока стоит хорошая погода, надо было успеть проверить «свои владения» — пляж, сад. На очереди — «Бухалл». А «Бухалл» это святое. (Я планирую рассказать в одном из следующих материалов про ПФК «Бухалл Сити» — прим. авт.) Как говорил Людовик XIV – «Государство это я!» Так и я говорю – «Бухалл это я!»
К тому же сегодня вечером стартует Бундеслига, так что откладывание моего рассказа может привести к тому, что он никогда не будет написан.
В Челябинске я не находился более двух месяцев, так что все мысли перемешаны и в хронологической последовательности все события не описать. Да и утомительно было бы читать, как у меня проходил день за днем. Поэтому я решил выделить основные эпизоды и разделить их по пунктам. Чтоб не просто была стена текста, а чтоб про каждое значимое событие или действие был отдельный абзац.
<span>Герой рассказа </span>
<span>Отношение к мальчику тех людей, с которыми встретился? </span>
<span>Какие чувства испытывал герой? </span>
<span>Вывод: Чему встреча должна научить мальчика? </span>
<span>Прогульщик </span>
<span>Хотел петь, радовался свободе. </span>
<span>Шофер </span>
<span>Прогнал (Не умеешь, не надо). </span>
<span>Вздохнул и дальше пошел. </span>
<u>^ Делай то, что умеешь.</u><span> </span>
<span>Изобретатели </span>
<span>Смеются над ним, Иронизируют. </span>
<span>Удивление, обида, возмущение. </span>
<u>^ В мире много непознанного. Познай!</u><span> </span>
<span>Дворник </span>
<span>Злится, прогнал. Метла для работы. </span>
<span>Нечем заняться, скучно, обида. </span>
<u>^ Не мешай другим работать. </u><span> </span>
<span>Строители </span>
<span>Прогнали, накричали. </span>
<span>Удивление, интерес (головой верчу во все стороны) </span>
<u>^ Знай правила безопасного поведения. </u><span> </span>
<span>Кондуктор </span>
<span>Определила, что он прогульщик, разоблачила. </span>
<span>Усталость, испуг, стыд, страх. </span>
<u>^ Тайное становится явным. </u><span> </span>
<span>Экскаваторщик </span>
<span>Не захотел разговаривать. </span>
<span>Удивление, желание работать на экскаваторе. </span>
<u>^ Учиться надо, чтобы стать профессионалом.</u>
(При заполнении таблицы ответы детей обобщаются. В таблице появляются предложенные выше ответы. Если дети не могут сделать вывод – появляется подсказка компьютера.)
<em>Обобщение. Итог урока. </em>
- Так почему же испортилось настроение мальчика? (Мальчику стало грустно к концу прогулки, т.к. он понял, что совершил отрицательный поступок и его при этом разоблачили. Мальчик понял, что виноват в своих злоключениях сам, т.к. не хочет учиться.).
- Развлекательный или поучительный рассказ мы прочитали? (Поучительный.)
- Какие выводы мы сделали? (чтение по таблице).
- Похож ли этот рассказ на рассказы М. Зощенко? (Похож, он веселый и поучительный).
- А чем отличается? (В раасказах Зощенко обычно вывод делает сам автор, а здесь смысл скрыт, мы должны догадаться, чему хотел научить нас автор.)
Последние полвека наука психология, по существу, занималась одной-единственной проблемой — психическими расстройствами человека. И надо сказать, достигла на этом пути немалых успехов. Нынешним психологам и психиатрам немало известно о депрессиях, шизофрении, алкоголизме. Мы сумели выяснить, почему эти болезни возникают и как развиваются, какие биохимические процессы происходят при этом в организме и какую роль в них играет наследственность. Найдены и способы лечения. По моим подсчетам, как минимум четырнадцать психических расстройств поддаются медикаментозному лечению и психотерапии, причем два из них излечиваются полностью.
Увы, этот замечательный прогресс достигнут дорогой ценой. Занимаясь исцелением больных, врачи-психотерапевты совсем забыли, что их помощь нужна и здоровым. Ведь люди хотят не только избавиться от недугов, им необходимо найти цель и смысл своей жизни. Если, подобно мне, по ночам вы размышляете о том, как, образно говоря, подняться с уровня плюс два до плюс семь, — вместо того, чтобы изыскивать способ от минус пяти доползти до минус трех и почувствовать себя хоть немного менее несчастным, — боюсь, традиционная психология вас разочарует. Пришло время создавать новую науку, изучающую позитивные чувства, чтобы помочь людям развить положительные свойства характера и достичь того, что Аристотель называл «благой жизнью».
В Декларации Независимости сказано, что каждый американец имеет право на счастье. На полках любого книжного магазина вы найдете сотни книг о способах самосовершенствования. Тем не менее, как свидетельствуют научные данные, современный человек не в силах сделать себя счастливее. Дело выглядит так, будто каждому из нас установлен некий предел, все заранее взвешено и рассчитано. Подобно тому, как сидящие на диете впоследствии вновь набирают вес, несчастливые люди лишь на короткий срок могут стать счастливыми, а счастливые недолго бывают несчастны.
К счастью, новые научные исследования свидетельствуют, что длительность «счастливых» периодов можно значительно увеличить. И здесь мы подходим к тому, чем занимается позитивная психология. Первая часть настоящей книги посвящена анализу положительных эмоций и способам их закрепления.
Распространенное убеждение, будто бы счастье мимолетно и неудержимо, — первое препятствие на пути к научным разработкам (и, конечно, практическим результатам) в этой области. Вторым и более серьезным препятствием является убежденность в том, что счастье и любые другие жизнеутверждающие настроения на самом деле обманчивы. Это распространенное заблуждение — насквозь прогнившая догма, в чем мой читатель, я надеюсь, вскоре убедится сам.
Відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності й спілкуванні з ними. Здійснюючи ті чи інші вчинки, людина постійно звіряється з тим, що очікують від нього оточуючі. Іншими словами він ніби «приміряє» на себе їхні вимоги, думки, почуття. Відштовхуючись від думки оточуючих, людина виробляє механізм, за допомогою якого відбувається регулювання його поведінки - самооцінку.
Під самооцінкою прийнято розуміти оцінку особистістю себе, своїх якостей і місця серед інших людей.
Вважається, що той, хто не любить і не поважає себе, рідко здатен любити і поважати іншого, але і надмірна любов до собі теж може створювати певні проблеми.
Розглядаючи розвиток самооцінки в онтогенезі, можна помітити, що і новонароджені немовлята не мають чітких «кордонів» своєї істоти, не розуміючи, що вони - особлива, окрема від решти світу його частини
Він вважає саме себе причиною всіх змін та будь-якої активності навколо
Слід зазначити, що провідну роль у формуванні самооцінки дошкільника грають оточуючі дитини дорослі, тому що дитина «вбирає» оцінки своїх якостей дорослими.
Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого , вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, які дорослий дає особистісним якостям дитини і його успіхам у різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: «Я те, що про мене говорять дорослі та інші навколишні ». У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена.
Підростаючи, дитина починає більш критично відноситься до оцінок дорослих, для нього стають важливими і оцінки його однолітків, і власні уявлення про ідеалі. Встановлено, у дітей, що негативно сприймаються однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. Самооцінка підлітка найчастіше нестабільна і не диференційована. У різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. Так, для підлітків молодшого віку характерні негативні оцінки себе Але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. До юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власного поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається «Я-образ» - відносно стійка система уявлень про себе.
В Насправді у людини існує кілька змінюють один одного образів «Я». Уявлення індивіда про себе в поточний момент, у момент самого переживання позначається як «Я-реальне». Крім цього в людини існує уявлення про те, яким він повинен бути, щоб відповідати власним уявленням про ідеал, так зване «Я-ідеальне».
Співвідношення між «Я - реальним» і «Я - ідеальним" і характеризує адекватність уявлень людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці.
Психологи розглядають самооцінку з різних точок зору. Так, оцінку себе в цілому як хорошого або поганого прийнято вважати загальною самооцінкою, а оцінку досягнень у окремих видах діяльності - парціальний. Крім цього виділяють актуальну і потенційну самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Розглядають самооцінку як адекватну/неадекватну, тобто відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само розрізняється самооцінка за рівнем - високого, середнього, низького.
Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, які можуть проявлятися по - різному.
Найчастіше всього до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в поєднанні з низьким рівнем домагання і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання.
В першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.
Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожності особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття отримало назву «афект неадекватності». Люди з афекту неадекватності прагнуть в усьому бути першими тому будь-яка ситуація перевірки їх компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, що має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою навколишніх.
Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в нього виникають необгрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими.
В закінчення хочеться відзначити що самооцінка динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції
