Мартина на ім'я Джонатан Лівінгстон з молодості бентежить безглуздість і вузькість існування мартинів, стурбованих лише щоденною боротьбою за прожиток. Охоплений пристрастю до вдосконалення, Джонатан цілком віддається вивченню польоту як мистецтва і способу буття, а не як способу переміщення в просторі для видобутку їжі. У певний момент він виявляється не в змозі миритися з правилами примітивного існування соціуму мартинів. Будучи вигнаний зі зграї, Джонатан веде ідилічне життя пустельника і нітрохи не страждає від самотності, цілком віддаючись вдосконаленню майстерності польоту.
Одного разу Джонатан зустрічає двох сяючих мартинів, які забирають його в «більш досконалу реальність» - не Небеса, а наступний, кращий світ, досяжний через власне самовдосконалення. Цей світ населений мартинами, що присвятили себе мистецтву польоту. Джонатан з подивом дізнається, що його завзятість і всепоглинаюча спрямованість у навчанні дозволили йому пройти шлях еволюційного розвитку, на який у звичайних мартинів йдуть тисячі, десятки тисяч життів.
У новому світі Джонатан знайомиться з Чіанг - мудрим мартином - старійшиною. Чіанг стає наставником Джонатана і вчить його переміщатися зі швидкістю думки в просторі та часі. За словами Чіанг, секрет успіху полягає в глибокому усвідомленні того, що справжнє «я» живе одночасно в будь-якій точці простору в будь-який момент часу і не є в'язнем тіла з обмеженим набором заздалегідь запрограмованих можливостей .
Чіанг йде у наступний, ще більш досконалий світ, а через деякий час Джонатан приймає рішення повернутися на Землю, щоб передати отримані знання таким же мартинам, яким він сам був колись, щоб поділитися пристрастю до польоту і прагненням до досконалості. Джонатан збирає невелику команду з мартинів, вигнаних зграєю, і починає навчати їх майстерності польоту. Домігшись вражаючих успіхів, вся команда під проводом Джонатана повертається в зграю. Всупереч старанням мартинів - старійшин вони знаходять все більше прихильників і прихильників. Незабаром Джонатан передає свою роль наставника одному зі своїх перших учнів, а сам залишає земний світ, продовжуючи шлях вдосконалення.
Составить сказку о крапиве можно так:
Жила-была крапива. Она была совсем одна. Ведь никто не хотел с ней находиться рядом потому, что она постоянно всех обжигала. Крапива все время горевала и мечтала найти хотя бы одного друга. В один прекрасный день девочка Алиса решила прогуляться по лесу и насобирать целебных трав. И как же удивилась крапива, когда Алиса не побоялась подойти и к ней. Тогда крапива предупредила:
- Стой, я ведь могу и обжечь. Я – крапива!
- Я знаю, но я тебя не боюсь, - ответила Алиса.
Тогда девочка рассказала крапиве, что она – целебное растение. И забрала Алиса крапиву к себе в огород. Стала за ней ухаживать: поливать, удобрять и разговаривать. Так крапива нашла себе настоящего друга и росла счастливо рядом с другими целебными травами.
Жили была белка, она очень любил грызть орехи. Как -то раз грызя очередной орех она увидела ,как девочка гуляла и у неё упал орех. Белочке захотелось этот орешек получить. Белочка спустилась со своего дупла и побежала вслед за девочкой , у которой падали орехи . Белочка была доброй поэтому она сказала: ,,девочка у тебя орешек упал". Девочка испугалось и хотела убежать , но повернулась она и увидела говорящую белочку . Эта девочка и белочка подружились. И девочка стала в лес приносить орехи , а белочка девочке рассказывала лесные истории.
1)Л.Андреева Кусака
2)Кусака находит для себя приют от зимних холодов в пустующем дачном домике. Но весной приезжают хозяева дачи, среди них Лёля. Люди привыкают к собаке и дают ей прозвище Кусака. Между людьми .и озлобленной на весь мир собакой, вспыхивает дружба. Жизнь Кусаки изменилась, она узнала, что такое быть любимицей, что такое добро, ласка.
Осенью дачники собираются домой в город. Но Кусаку не берут с собой и она остаётся на даче. Кусака грустит и понимает, что опять остаётся одна. Девочка с родителями уезжает на вокзал, но сердце её не спокойно, что она уезжает , не попрощавшись с Кусакой. Кусака не находит себе места, она мечется в поисках хозяев, но не находит их. Собака опять осталась одна и жалобно воет.
3)К этому произведению очень подходит цитата из другого произведения " Мы в ответе за тех, кого приручили" Очень хотелось бы, чтобы этот рассказ научил всех ответственности за свои поступки, доброте и состраданию по отношению к братьям нашим меньшим. Хочется всем сказать : " Не проходите мимо, а вдруг, рядом с вами есть кто - то, кто нуждается в вашей помощи"
Прости можешь ясно написать
